Щоб доїхати додому, вкрали мотоцикл

Співробітники Теребовлянського райвідділу внутрішніх справ за підозрою у незаконному заволодінні транспортним засобом затримали двох молодиків. 23-річний житель села Малів та 19-річний уродженець Заздрості спокусилися на чужий мотоцикл.

– До чергової частини райвідділу звернувся житель селища Дружба із заявою про те, що з його господарства невідомі викрали мотоцикл, – розповів начальник кримінальної міліції Теребовлянського райвідділу внутрішніх справ Степан Яворський. – Уже за декілька хвилин викрадачів розшукали. Причетними до незаконного заволодіння транспортним засобом виявився раніше судимий за вчинення дорожньо-транспортної пригоди 23-річний житель села Малів та його 19-річний товариш.

Зловмисників затримали за кількасот метрів від господарства, звідки ті поцупили мотоцикл. Молодики не змогли завести транспортний засіб.

Як пояснили підозрювані, чужий двоколісник знадобився їм, аби доїхати додому. Один з молодиків мешкав від Дружби за п’ять кілометрів, інший – за десять. Сміливості вчинити протиправне додав алкоголь. Гуляючи нічними вулицями селища, молоді люди помітили на одному подвір’ї транспортний засіб. Тихо викотили двоколісник на вулицю, а вже там планували завести двигун. Та не вдалося. Допоки вовтузилися біля краденого мотоцикла – приїхали правоохоронці.

 

Повернутися
25.06.2015
Категорія: Кримінал
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Незалежність нашої країни складається із нас, наших життів, наших вчинків і наших рішень. Незалежність це не дань і навіть не день. Не парад і не пишне свято.  Її можна порівняти хіба з повітрям – по справжньому незалежність можна відчути тільки тоді, коли її бракує, коли вони зникає або її у вас відбирають. Українці знають ціну незалежності.  Останні чотири роки ми засвоювали цей урок.

    Справжня незалежність не починається з "усього", вона починається з "нуля". Сьогодні. Через бруд, кров, піт, мозолі, могили... Зрештою, останні чотири роки – це лише верхівка «айсберга», з яким ми зіткнулися. Насправді ми двадцять сьомий рік перебудовуємо на нормальний будинок «казарму», споруджену радянськими архітекторами-деміургами. Вони, незалежно від задуму, вміли будувати тільки казарми…  Хмара пилу від нашого «будівництва» осідала довгі роки, заступаючи нам зір, і аж тепер простір довкола потрохи розвиднюється.  Стало видно людей, які відстоюють, впроваджують нове, підтримують, формують, будують, ризикують, не мовчать, не падають духом і не дають іншим, групуються, тягнуть гуртом, вірять… Разом ми збудували власну державу. Тепер треба поліпшувати її якість.