Право на пам’ять

На Бережанщині у селі Жуків почали викопувати криївку. Перші підготовчі роботи уже були завершені цими вихідними. Криївку копають неподалік місця, де загинув  єдиний генерал безпеки УПА Микола Арсенич-Березовський.

– Цього тижня ми провели підготовчі роботи. Викопати криївку плануємо до кінця літа. Копати будемо її таким же способом, як колись викопували і упівці, – розповідає ДОБІ голова ГО “Молода Просвіта” Святослав Абрам’юк.

Слідкувати за роботою активістів та допомагати їм буде місцевий краєзнавець села Жуків. Після того, як криївку викпають і облагородять, туди зможуть пускати туристів.

– Криївку будуть закривати на ключ, який ми передамо місцевим жителям, що живуть неподалік. Також ми надалі продовжуємо шукати волонтерів та всіх охочих, які можуть і хочуть нам допомогти. Телефонуйте за номером 0979342524, – розповів Святослав.

Нагадаємо, що Микола Арсенич загинув 23 січня 1947 в районі села Жуків, Бережанського району. Будучи оточеним диверсантами НКВД, він застрелив дружину Ганну Гуньку і себе.

 
 

Повернутися
18.06.2015
Категорія: Історія
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Кілька днів тому для наших школярів пролунав останній шкільний дзвоник. Когось він покликав до   літніх канікул, а когось - у доросле життя. Усі вони дуже різні (хтось одягнув на це свято вишиванку, а хтось-радянську форму, хтось зустрів його у новенькій школі, а у когось в стіну класу-пробоїна від міни, ), проте у них більше спільного, ніж вони собі можуть уявити.  Ні, я не про «міленіалів». Я про мужність бути собою. За будь-яких умов і обставин.  

Свобода їхнього покоління – це як Сізіф, що носить на плечах тягар пам’яті минулого,  досвід, не пережитий безпосередньо, але глибоко відчутий. Їхні дідусі-бабусі ще можуть розповісти їм про УПА і Сибір, їхні батьки на власному досвіді бачили гниття і розпад Союзу… Вони ж самі стали свідками того, як покоління, що гасало дітьми й підлітками по Майдану в 2004-му році, в 2014-му на цьому ж Майдані, а потім і на війні – вже гинуло…

Їх недаремно називають найбільш «самосвідомим» поколінням. Вони вірять, що одна людина може змінити світ, бо кожен із них його уже змінює. Вони не чекають, аби їм щось зробили – вони роблять,  не обмежуються мовленням – вони говорять, не обмежуються слуханням – вони чують, вони не обмежуватимуться простим існуванням - вони живуть. І свій життєвий вибір вони будуть робити на тлі європейського вибору нашої країни.   Історик Тімоті Снайдер якось сказав, що Європа — це проза, а Україна — це поезія. Прожити на одній поезії неможливо, але й жити на самій лише прозі — нудно. Тому їхнє життя буде яким завгодно, але не нудним.