Смертельна агресія: через побої загинули троє

У Кременецькому районі прокуратура здійснює процесуальне керівництво у трьох кримінальних справах, яких об’єднує одна стаття ККУ – «Умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого».

Усі три історії вражають своєю холоднокровністю. Найбільш разючим є той факт, що побої наносили жертвам не випадкові люди, а близькі та знайомі.

Так, на розгляді прокуратури Кременеччини розслідування кримінального провадження щодо жителя райцентру, який декілька днів систематично наносив своїй старенькій матері удари тупими предметами, що спричинило їй численні тяжкі тілесні ушкодження, від яких бідолашна померла.

Ще один схожий випадок стосується місцевої жительки, яка до смерті побила тупими предметами свого спів жителя, від чого чоловік помер. Сліди злочину вона намагалася замести, а про смерть, яка, нібито, наступила природнім шляхом, повідомила правоохоронців лише через два дні.

Жорстоким побиттям і, зрештою, смертю для потерпілого закінчилося і застілля в одному з сіл району. До нього в гості прийшов знайомий, який в ході сутички побив власника помешкання. Від отриманих травм останній помер на місці.

- Усі підозрювані у цих кримінальних правопорушеннях перебувають під вартою, - каже прокурор Кременецького району Микола Гібський. – Остаточну крапку у цих справах поставить суд.

 

Повернутися
18.06.2015
Категорія: Кримінал
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Незалежність нашої країни складається із нас, наших життів, наших вчинків і наших рішень. Незалежність це не дань і навіть не день. Не парад і не пишне свято.  Її можна порівняти хіба з повітрям – по справжньому незалежність можна відчути тільки тоді, коли її бракує, коли вони зникає або її у вас відбирають. Українці знають ціну незалежності.  Останні чотири роки ми засвоювали цей урок.

    Справжня незалежність не починається з "усього", вона починається з "нуля". Сьогодні. Через бруд, кров, піт, мозолі, могили... Зрештою, останні чотири роки – це лише верхівка «айсберга», з яким ми зіткнулися. Насправді ми двадцять сьомий рік перебудовуємо на нормальний будинок «казарму», споруджену радянськими архітекторами-деміургами. Вони, незалежно від задуму, вміли будувати тільки казарми…  Хмара пилу від нашого «будівництва» осідала довгі роки, заступаючи нам зір, і аж тепер простір довкола потрохи розвиднюється.  Стало видно людей, які відстоюють, впроваджують нове, підтримують, формують, будують, ризикують, не мовчать, не падають духом і не дають іншим, групуються, тягнуть гуртом, вірять… Разом ми збудували власну державу. Тепер треба поліпшувати її якість.