Звернення Андрія Закревського №21

Пророчо мудра Ліна Костенко писала: «Нації вмирають не від інфаркту. Спочатку їм відбирає мову». У кого вона є, то як її відбереш? Хіба самі віддаємо. Ми дуже толерантні і навіть якщо починаємо говорити українською, а нам у відповідь — російською, то й ми — російською. А якщо англійською? Китайською? Що тоді???

Господи, чи для того ти дав народові мову, щоб він так нехтував нею? Не буде мови — не буде держави! Кожен має сказати собі це сам, а не чекати, коли це скаже прем’єр чи президент.  Не чекати, що нам хтось видасть декрет: «З такого-то лютого чи березня всі зобов’язані любити свою Батьківщину». Усвідомити, що ми — єдині і неповторні, як і будь-який народ, і не потрібно ні під кого підлаштовуватися, щоб, не дай Бог, не подумали, що бандерівець, націоналіст — так, наче йдеться про злодія чи бандита.

Нація – це мова і територія. Щоб знищити націю, треба знищити  мову нації і контролювати територію. Російські окупанти завжди нищили українську мову, тобто нищили українську Націю. В 1720 році Петро І суворо заборонив друкувати будь-які книжки українською мовою. В 2014-му – російські окупанти на Сході погрожують місцевим розстрілами за «укропскій язик». Від часів російського царизму та в умовах радянської імперії наша мова витримала 48 заборон, серед яких сумнозвісні Емський указ 1876 року й Указ Сенату Російської імперії 1908 року про оголошення українськомовної культури й освітньої діяльності шкідливими! Подібного не знає історія жодної мови, жодної держави. Якщо, як запевняє нині дехто, і справді все одно якою мовою говорити, то чому стільки указів на знищення саме української? Так званий “старший брат”, який упродовж віків тільки те й робив, що нищив чужі землі і цілі народи, “визволяв” чужі теритopiї, з yciєю ненавистю i люттю накинувся на українську мову. Мова – це наша «остання барикада», бо ж раби – це нація, котра не має слова.
 

Повернутися
18.06.2015
Категорія: Колонка Андрія Закревського
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Незалежність нашої країни складається із нас, наших життів, наших вчинків і наших рішень. Незалежність це не дань і навіть не день. Не парад і не пишне свято.  Її можна порівняти хіба з повітрям – по справжньому незалежність можна відчути тільки тоді, коли її бракує, коли вони зникає або її у вас відбирають. Українці знають ціну незалежності.  Останні чотири роки ми засвоювали цей урок.

    Справжня незалежність не починається з "усього", вона починається з "нуля". Сьогодні. Через бруд, кров, піт, мозолі, могили... Зрештою, останні чотири роки – це лише верхівка «айсберга», з яким ми зіткнулися. Насправді ми двадцять сьомий рік перебудовуємо на нормальний будинок «казарму», споруджену радянськими архітекторами-деміургами. Вони, незалежно від задуму, вміли будувати тільки казарми…  Хмара пилу від нашого «будівництва» осідала довгі роки, заступаючи нам зір, і аж тепер простір довкола потрохи розвиднюється.  Стало видно людей, які відстоюють, впроваджують нове, підтримують, формують, будують, ризикують, не мовчать, не падають духом і не дають іншим, групуються, тягнуть гуртом, вірять… Разом ми збудували власну державу. Тепер треба поліпшувати її якість.