Тернополянин створить Україну. Щоправда, паперову і в мініатюрі

30-річний Володимир Кріса із села Великі Гаї Тернопільського району має цікаве та неординарне захоплення – ось уже декілька років він весь свій вільний час присвячує створенню паперових макетів найрізноманітніших архітектурних споруд світу.

Серед змодельованих робіт талановитого тернополянина – Ейфелева вежа, замок Нойшванштайн, Саграда Фамілія, Кельнський собор, московський храм Василія Великого, тернопільський Парафіяльний костел тощо. Зараз Володимир працює над завершенням створення тернопільського Катедрального собору.

- Вже купол потрохи «підтягую», каркас готовий, залишається «перекрити» бляхою і вежу з хрестом над куполом збудувати і квітка! – каже «паперовий» майстер.

Сам він ніколи не мав інженерної освіти, але це не завадило ентузіасту робити з паперу максимально схожі макети відомих споруд. За словами Володимира, деякі витинанки спочатку він знаходив в Інтернеті, деякі зробив сам. Малював у фотошопі, далі роздрукував на принтері, а потім вже вирізав і клеїв усі деталі звичайним «ПВА». Прикидав масштаб, щоб було якомога реалістичніше.

Роль інженера-конструктора настільки захопила хлопця, що згодом це стало приносити і дохід. Він співпрацює з відомими будівельними організаціями. Робить для них макети майбутніх житлових комплексів, паралельно встигаючи презентувати свої роботи на різноманітних виставках. У планах Володимира Кріси – створення України в мініатюрі, тож цілком реально, що в скорім часі про талант нашого земляка заговорять і на всеукраїнському рівні, адже він, без сумніву, вартий захоплення та визнання.

 
 

Повернутися
11.06.2015
Категорія: Новини
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...