Ґвалтівника неповнолітньої засудили до 8 років тюрми

На лаві підсудних за зґвалтування опинився 37-річний житель Збаража. Жертвою зловмисника стала 15-річна учениця училища. Події розгорталися восени минулого року.

В ході досудового розслідування стало відомо, що підсудний і його неповнолітня жертва познайомились на вулиці. Дівчина, подорожуючи з іншої області, намагалася доїхати з Тернополя до Кременця, де навчалася.

Час був пізній. До неї підійшов незнайомий чоловік. Розговорилися і він порадив їй добиратися маршрутом, яким поїде сам, а на кінцевій зупинці пересісти на інший автобус, мовляв, саме так вона швидко дістанеться до місця призначення.

Дівчина погодилася, а коли опинилася в темному незнайомому місті, зловмисник обманом і погрозами завів неповнолітню до свого будинку. Вже там чоловік зґвалтував її.

Вранці потерпіла втекла від кривдника і побігла за допомогою до найближчого будинку.

Правоохоронці затримали ґвалтівника. Щодо нього розпочали кримінальне провадження.

Крапку в резонансній справі поставила Феміда. Підволочиський районний суд визнав збаражчанина винним у зґвалтуванні та засудив до 8 років позбавлення волі. Апеляційний суд залишив вироку без змін.

 

Повернутися
11.06.2015
Категорія: Кримінал
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...