Середземноморські трави на… даху

Орегано, м’яту, шавлію, розмарин, майоран та інші середземноморські пряні трави вирощує тернополянин Сергій Юдін на даху котельні на території колишнього комбінату громадського харчування, а нині — товариства «Сучасник». Товариш пана Сергія, Євген Ворко, попросив його очолити реконструкцію «Сучасника». А на знак подяки за успішну роботу погодився, щоб він організував для себе теплицю на даху котельні. «Я сам розробив план теплиці, — розповідає господар. — Для її будівництва на даху котельні треба було серйозне укріплення, тому я використовував суміш iз бетону та пінопласту. Систему поливу облаштував таким чином, щоб можна було витрачати лише дощову воду і якнайменше електроенергії. Відсіки, де буяють середземноморські пряні трави, вилиті з бетону; дах і бокові стіни — прозорі, а вікна розташовані так, щоб максимально використовувати сонячне проміння, на стінах встановлені дзеркала. Температура тут постійно сягає 24 градусів вище нуля». На облаштування теплиці Сергій Юдін витратив більше року. Усі тонкощі вирощування пряних трав чоловік освоював самотужки — з iнтернету. Каже, що спеціальних сайтів українською чи російською мовами вкрай мало, але його рятує знання шести іноземних мов.

Ідея вирощувати пряні трави до пана Сергія прийшла після численних поїздок за кордон. «Загалом об’їздив більше 30 країн світу, у більшості з них без пряних трав при приготуванні страв не обходиться, — зауважує він. — Їх використовують не лише для їжі. Приміром, у Кореї, де я прожив два роки, досі роблять спеціальні ванни з чистотілу — щоб шкіра була гарною та щоб зняти стреси. А в давнину жінки приймали ванни з шавлії — замість сучасних дезодорантів та антиперспирантів». За словами Сергія Юдіна, кожна пряна трава дивовижна. Приміром, шавлію додають до бобових, щоб не було здуття. Сальвію додають до салатів і рибних страв, чебрець, який у народі називають безсмертником, а у світі він відомий як майоран, використовують і для випічки, і в суміші з іншими травами... «Жодну страву не можна приготувати без пряних трав, адже всі без винятку спеції мають лікарські властивості, — додає господар. — Бог створив їх замість ліків. Приміром, розмарин допоможе перетравити важку баранину і водночас додасть смаку». У колекції спецій Юрія Юдіна є й естрагон, і селера стеблова, і рідна петрушка! А ще — тархун (між іншим, єдиний вид полину, який люди додають до їжі), і кмин, 10 різновидів базиліку. «На жаль, пряні трави в Україні практично не використовують, а ті, що продають у супермаркетах, містять дуже багато хімікатів, — розповідає господар. — Тож єдиний вихід — вирощувати їх самостійно. До слова, «піперіта» (латинська назва м’яти перцевої) має особливий знак якості екологічної чистоти продукту — дірочка в листку — це перша ознака, що вона росте без домішок та хімічної обробки». Насіння середземноморських пряних трав пану Сергію надсилають друзі та близькі родичі, які живуть за кордоном. Для підживлення він використовує лише торф і дрібно порізані залишки рослин. Шкідників збирає власноруч. Щодня пан Сергій проводить у теплиці дві години — вранці та ввечері. За рік збирає кілька врожаїв трав, а в міжсезоння вирощує цибулю, буряки, редиску, огірки, суниці.

 
 

Повернутися
04.06.2015
Категорія: Розваги
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...