Василь Махно приїхав до Бучача… на «ровері»

В неділю, 31 травня,  «Арт-Двір» у Бучачі відвідав особливий гість – поет, есеїст, перекладач та літературознавець, член Національної спілки письменників України, лауреат численних літературних премій, учасник міжнародних поетичних фестивалів, Василь Махно.

Уродженець міста Чорткова, який з 2000-го року проживає в Нью-Йорку, презентував жителям міста свою нову книгу віршів та есеїв «Ровер». Організатором та модератором зустрічі була Мар’яна Максим’як.

Василь Махно зізнався, що коли він жив в Україні, найкращими містами йому здавалися такі, як Нью-Йорк та Париж. Дуже мріяв туди потрапити. Зараз він побував і там, і там. Тому сьогодні вважає, що найкращі міста – такі, як Бучач та Чортків. Саме тому, з радістю погодився включити наше місто на мапу презентаційної туру своєї нової книги.

Книги Махно – завжди корисні та повчальні. Не стала винятком і нова збірка, що з’явилася на світ навесні. За словами автора, «Ровер» - це двоколісна метафора повернення та пам’яті, ностальгія не за місцем, а за часом, дитинством, молодістю, коли всі моменти набувають іншого виміру.

Протягом зустрічі в «Арт-Дворі» також відбулася розмова про Нобелівського Лауреата, нашого земляка Йосефа Шмуеля Агнона. Зокрема, пан Василь поділився враженнями від відвідин будинку письменника в Єрусалимі, також продемонструвавши глядачам мистецького майданчика декілька світлин звідти.

Дуже приємно, що наш Бучач не оминула презентація нової книги автора, фактично, нашого земляка.

Як зізнався пан Василь, він щиро вражений ідеєю відтворення культурного простору Бучача в рамках проекту «Арт-Двір». На його думку, це дуже важливий і потрібний крок для міста, яке пов’язане з багатьма феноменальними іменами української, польської та єврейської культури.

Дуже дякуємо пану Василю за чудовий вечір і з нетерпінням чекатимемо нових зустрічей!

http://www.buchachnews.com

 
 

Повернутися
04.06.2015
Категорія: Культура
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...