«Паваротті» із Заліщиків

ЮНИЙ СПІВАК ІЗ ТЕРНОПІЛЛЯ МОЖЕ СТАТИ «ГОЛОСОМ КРАЇНИ»

Про маленького самородка з Тернопілля із величезним талантом уся країна дізналася два роки тому, коли тоді ще 10-річний Роман Сасанчин приїхав підкорювати вокальний проект «Голос. Діти» з далекого села Садки, що у  Заліщицькому районі. Потрапити в проект було мрією не тільки самого парубійка, але і його мами, яка бажає синові кращого життя.  Невдало-вдалий дебют співака з глибинки  був чи не найдраматичнішим за весь сезон. Невдалий, бо на тренерів наче мана найшла, і ніхто з них не повернувся, а Ромчик цього вчасно не зрозумів. Здивовано-щасливе обличчя, сяючі очі, а за мить – таке гірке розчарування…

Вдалий, бо  його помітили, і це змінило долю хлопця з невеличкого села .  Ромчику, якого відразу ж «охрестили» тернопільським Лучано Паваротті (і то «за діло», бо голос у малого нібито-ще хлопчини уже ого-го!) співчувала вся Україна, редакцію шоу засипали повідомленнями з проханням повернути його в проект, на ім’я хлопчика стали приходити посилки та грошові перекази на навчання. Дзвонили з Німеччини, Польщі та Австрії. Зрештою, за рекомендацією Міністерства культури України Ромчика запросили на навчання до Львівської музичної школи-інтернату при консерваторії. На новому місці він провчився вже рік. А нещодавно знову прийшов на проект – щоб показати, як змінився за цей час, і знову відчути емоції від виступу на великій сцені.

У першому ж випуску   вокального шоу  «Голос. Діти», що вийшло в ефір на початку лютого, режисери  залишили виступ нашого земляка Романа Сасанчина «на десерт» - і не помилилися.

Під час «сліпого» відбору, коли Ромчик особливо зворушливо і щемно  виконував композицію «Рідна мати моя», до нього повернулися усі три тренери – Тіна Кароль, Наталя Могилевська і Потап. При тому, що команда тренерів особливого захвату не викликає, Роман  усе ж зробив найкращий вибір, — його наставницею стала Тіна Кароль. Сподіваймося, попереду у голосистого учасника ще довгий шлях у шоу, тож вболіваймо за талановитого земляка! Він вартий стати Голосом Країни.


Повернутися
12.02.2015
Категорія: Новини
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...