І знов дорога забрала життя…

“У кюветі на автодорозі мертва людина”, – саме таке повідомлення надійшло першого червня пополудні у Теребовлянський райвідділ міліції.

Телефонувала мешканка села Соснів. Жінка заявила, що на автодорозі між населеними пунктами Соснів та Бенева в салоні автомобіля знаходиться її мертвий родич.

На місце події виїхала слідчо-оперативна група, яка з’ясувала, що чоловік, 1992 року народження, загинув у результаті дорожньо-транспортної пригоди.

За попередніми даними, водій автомобіля “Пежо”, рухаючись накатаною полем дорогою між зазначеними селами, не впорався з керуванням та з’їхав у кювет. Внаслідок отриманих травм чоловік помер на місці автопригоди.

Ще одне повідомлення про аварію надійшло телефоном від фельдшера приймального відділення Кременецької центральної райлікарні. Він повідомив, що до них із травмами звернулася двадцятилітня мешканка села Плоске.

Слідчо-оперативна група встановила, що водій автомобіля “Рено-Сандеро”, жителька міста Кременчуг 1971 року народження, у населеному пункті наїхала на пішохода. Остання госпіталізована у травматологічне відділення лікарні.

Автомобіль доставлено на арештмайданчик, у учасників ДТП взято кров. Обидві автопригоди внесені до єдиного реєстру досудових розслідувань за статтею 286 ККУ – порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами. Триває слідство.
Повернутися
04.06.2015
Категорія: Кримінал
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Незалежність нашої країни складається із нас, наших життів, наших вчинків і наших рішень. Незалежність це не дань і навіть не день. Не парад і не пишне свято.  Її можна порівняти хіба з повітрям – по справжньому незалежність можна відчути тільки тоді, коли її бракує, коли вони зникає або її у вас відбирають. Українці знають ціну незалежності.  Останні чотири роки ми засвоювали цей урок.

    Справжня незалежність не починається з "усього", вона починається з "нуля". Сьогодні. Через бруд, кров, піт, мозолі, могили... Зрештою, останні чотири роки – це лише верхівка «айсберга», з яким ми зіткнулися. Насправді ми двадцять сьомий рік перебудовуємо на нормальний будинок «казарму», споруджену радянськими архітекторами-деміургами. Вони, незалежно від задуму, вміли будувати тільки казарми…  Хмара пилу від нашого «будівництва» осідала довгі роки, заступаючи нам зір, і аж тепер простір довкола потрохи розвиднюється.  Стало видно людей, які відстоюють, впроваджують нове, підтримують, формують, будують, ризикують, не мовчать, не падають духом і не дають іншим, групуються, тягнуть гуртом, вірять… Разом ми збудували власну державу. Тепер треба поліпшувати її якість.