Бандеровець з... Росії

Уродженець Росії, колишній воїн УПА, переселенець з Криму 89-річний Володимир Чермошенцев уже більше року мешкає у геріатричному будинку, що у селі Петриків, неподалік Тернополя. Тут він має окрему кімнату, де на килимі над ліжком висить червоно-чорний стяг як промовисте нагадування про його сподвижницьку молодість.

Майже все життя патріоту України доводилося приховувати правду про своє минуле. А торік навесні, побоюючись російських окупантів, був змушений змінити кримський Бахчисарай на Тернопіль — через переслідування  прийняв вольове рішення переїхати жити до «файного міста».  

- У Тернополі, тут був початок УПА. Тут люди знають, що таке Україна, — каже пан Володимир. Чоловік плаче, коли згадує Крим. Жалкує, що вже старий і хворий, нездатний боротися. «Знаєте, я навіть пишався, що мене там, у Криму, називали «бандерівцем». Тоді, юним, в УПА, разом із сотнями товаришів я дав клятву любити Україну і свій народ. А зараз, коли у Крим прийшли окупанти, не хочу з ними жити і лежати із цим ворогом в одній землі. Тому й приїхав до Тернополя, куди мене запросила влада, побратими із Братства УПА, - щирою українською мовою говорить Володимир Чермошенцев і додає: - Куди мені вже йти? Хіба у землю... А я не хочу лягати в землю, яку топче нога окупанта…»

Біографія його непроста – під час голоду перебрався з родиною з Поволжя в Україну, у Другу світову побував у німецькому полоні, а тоді… потрапив до повстанців. Він був ворогом для німців, став чужим для СРСР, але й українські націоналісти не мали за свого, оскільки розмовляв виключно російською. Та все змінилося, коли справами та вчинками довів, що він, росіянин, душею й серцем любить Україну, готовий боротися за її волю та незалежність. Після війни та боротьби у загонах УПА він все життя прожив у Криму, зберігаючи чимало таємниць минулого. Коли ж можна було заговорити, розповів…

Батька вбили за миску баланди

Володимир Чермошенцев — людина непростої долі й незламної волі. Народився він аж у Саратовській області, в Росії. Коли маленькому Володі виповнилося шість років, батька вбили на його очах. Тоді якраз на Поволжжі були голодні роки, і його батько  удруге став у чергу за баландою, аби нагодувати сина, в якого перша порція трав’яної юшки тільки ще більше розпалила голод.

– Досі стоїть перед очима ця жахлива картина, але я був малий і не міг нічого вдіяти, – згадує Володимир Чермошенцев. – Залишившись без батька, щоб не померти з голоду, ми з сестрами Тонею і Марією збирали у полі мишей, корінці, траву. Але голод був невблаганний, сестричок не стало…

Рятуючись від голодної смерті, Володя разом із сусідами вирушив в Україну. Так він опинився у кримському місті Бахчисарай. Спочатку його прихистила татарська сім’я, якій допомагав вирощувати тютюн і лікарську ромашку, а згодом сюди приїхали його мама, тітка і брат.

– Мама влаштувалася листоношею і хтось із працівників пошти розповів, що у місті живе хлопчик із таким же прізвищем, як у неї, – каже Володимир Чермошенцев. – Відтак коли вона зустріла мене, втратила свідомість – думала, що мене давно немає серед живих…

Побратимів не здав навіть під тортурами

Почалася Друга світова війна, Крим захопили гітлерівці. Володимир вирішив перебиратися до Сімферополя, але на одній із доріг потрапив до колони українців, яких гнали гітлерівці. Разом з ними опинився в одному із таборів у німецькому місті Ватенштадт, де працював на коксовому підприємстві.

– Робота була каторжна, я засинав і прокидався із думками про втечу, – ділиться спогадами Володимир Олексійович. – Разом із хлопцями придумали, як обманути охорону. Я заховався у собачій будці. Чотири днів жив із цуценятами. На щастя, вівчарка не гарчала і прийняла мене, як свого. Щоб не вмерти з голоду, їв те, що давали собаці… Розумів, що довго так не протримаюся, і вирішив тікати.

Фашисти схопили Володимира під Дубном. Хотіли знову відправити у табір, але полонених звільнили українські повстанці. Володимира, який розмовляв винятково російською, хлопці з УПА сприйняли за шпигуна. Спочатку надавали стусанів, а потім довго розпитували, хто він і звідки. Зрештою, повірили, і командир Дубенської сотні УПА Георгій Чуйковський – «Юрко» узяв його за джуру, тобто ординарцем сотенного, а далі – курінного УПА. Він та інші старшини називали мене просто Володею. У тому українському середовищі я спочатку розмовляв російською, але ніколи не відчував себе чужаком. Я був своїм, рідним, бо разом зі всіма воював за незалежну Україну. А воювали з тими, хто прийшов в Україну зі злими намірами, не з добром. Правда сутичок із регулярними військами Червоної армії не було. Билися з фашистами та загонами НКВС.

Під час бою упівців з НКВС Володимира схопили. Катували, вибиваючи інформацію, поламали ребра, вибили зуби.

– Ось пальці… Бачите, відкусані… Так ось, узяв енкаведист щипці, скільки сил було, стільки й тиснув. А я мовчки терпів. Вважав за краще вмерти, аніж здати побратимів, – каже чоловік.

Незважаючи на нелюдські катування, хлопчина не здав своїх побратимів. Більше того, він утік із полону!

А далі – непросте повернення до Криму, до мами, арешт, 10 років сталінських таборів, лісоповал у Кіровській області. Вісім років неволі витерпів — два із призначеного терміну скоротила смерть Сталіна.

Пережив дружину і чотирьох дітей

Після таборів повернувся знову на Кримський півострів, але вже з радянським паспортом. Працював у побуткомбінаті, на будівництві. Там знайшов свою долю, одружився із дівчиною Марією. Народилося у них четверо дітей. Здавалося, всі нещастя позаду, але…

– Дружина і сини надміру захопилися оковитою, вона й звела їх передчасно в могилу, – розповідає Володимир Олексійович. – Доньку задушив її власний чоловік. Нині сидить у в’язниці, та кому від того легше? Померла й дружина...

Здавалось, на цьому життєві випробування мали завершитися, але у 2014 р. після введення російських військ Володимир Чермошенцев був змушений покинути Крим.

- Мене назвали ворогом народу. Якому народу я ворог, не сказали, - каже пан Володимир. Прийшли нібито «самооборонці» Криму і сказали: «Ми знаємо, що ти «бандерівець» і те, що ти росіянин. Будемо судити по всій строгості воєнного часу!». Володимир Чермошенцев за порадою звернувся до Василя Гончарука – голови Кримської організації КУН, який почав телефонувати по Західній Україні у пошуках порятунку для пана Володимира. Тернопільська область вирішила прийняти ветерана УПА на постійне проживання. Ветерана під свою опіку взяла місцева влада, виділила необхідні кошти, поселила у приміський геріатричний центр.

…Там й доживатиме віку Володимир Чермошенцев, «бандерівець» із Криму. Він знає: у час, коли Господь покличе його душу до себе, тіло його не буде лежати з ворогом в одній землі…