Звернення Андрія Закревського №19

 Чи українським є Схід України? Питання аж ніяк не риторичне. Щоб зрозуміти, звідки «ноги ростуть» у сучасного сепаратизму, не потрібно поголовно інтерв’ювати адептів «рускава міра». Історія знає усе. В засекречених ще донедавна архівах уже є відповідь. Тільки тепер побачили світ партійні документи про штучні переселення росіян на Схід України після Голодомору 1932–33 років. Голодомор, «розкуркулення», депортації, розстріли інтелігенції… План був простий і цинічний: виморити частину українського населення і на її місце заселити людей, з національною ідеєю яких не треба буде боротися. Для переселенців з Росії (а таких, за архівними даними, було щонайменше 23 тисяч сімей ) ті, хто вижили, мали побілити хати, вичистити подвір’я, прибрати трупи. По приїзді вони отримували зерно – те саме, яке вилучали в українців під час Голодомору. У 1939 році Всесоюзний перепис зафіксує зміну етнічного населення території України, а набагато пізніше дослідники Голодоморів чутимуть, що «ніякого голоду не було» вже від «місцевих» на Сході. Ті, хто зайняв місце закатованих, замордованих голодом, розстріляних, не відчувають Україну Батьківщиною. І навіть землею, по якій вони ходять. Ліси для них — сировина, земля — власність, водоймища — ресурси, жінки — товар, усе інше — рухоме та нерухоме майно. Як трутовики — гриби-паразити, що живляться та живуть завдяки деревам. Чи думають вони про те, як там дерево? Навряд чи.  Наша земля, як і ці дерева, зазнала багато руйнацій та бід. Там, де були «тріщини», їх заповнили трутовики.

Тому наша війна — дерти трутовики, не дивлячись на кровотечу!

 
 

Повернутися
04.06.2015
Категорія: Колонка Андрія Закревського
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Незалежність нашої країни складається із нас, наших життів, наших вчинків і наших рішень. Незалежність це не дань і навіть не день. Не парад і не пишне свято.  Її можна порівняти хіба з повітрям – по справжньому незалежність можна відчути тільки тоді, коли її бракує, коли вони зникає або її у вас відбирають. Українці знають ціну незалежності.  Останні чотири роки ми засвоювали цей урок.

    Справжня незалежність не починається з "усього", вона починається з "нуля". Сьогодні. Через бруд, кров, піт, мозолі, могили... Зрештою, останні чотири роки – це лише верхівка «айсберга», з яким ми зіткнулися. Насправді ми двадцять сьомий рік перебудовуємо на нормальний будинок «казарму», споруджену радянськими архітекторами-деміургами. Вони, незалежно від задуму, вміли будувати тільки казарми…  Хмара пилу від нашого «будівництва» осідала довгі роки, заступаючи нам зір, і аж тепер простір довкола потрохи розвиднюється.  Стало видно людей, які відстоюють, впроваджують нове, підтримують, формують, будують, ризикують, не мовчать, не падають духом і не дають іншим, групуються, тягнуть гуртом, вірять… Разом ми збудували власну державу. Тепер треба поліпшувати її якість.