Гайда мандрувати... Біля нашої хати

Круте «піке» гривні відкрило нові горизонти для внутрішнього туризму. У турфірмах кажуть, туристи не їздять менше, але радше обирають мандри Україною замість закордонних поїздок. Надто дорого погуляти в італійській Тоскані? То… мандруйте рідною Тернопільщиною. Ви ж знали, що саме у нашій маленькій області найбільша концентрація замків в Україні — 32. Більш як третина всіх українських твердинь! Шедеври зодчества, які звели багато століть тому, часто розвалюються просто на очах... Може, внутрішній туризм – остання надія для давніх пам’яток не перетворитися на купи каміння?

Видання «В Яблучко» допоможе вам заново відкрити для себе усі принади нашого краю. Отож, розпочинаймо спільну мандрівку Тернопіллям. А  сайти castles.com.ua та okraina.com.ua нам у цьому допоможуть.

Монастирщина - без замків, зате з палацами і унікальними церквами

Суха статистика на кшталт: «Площа області - 13,8 тисяч км кв. (2,3 % території України). В області - 16 районів, населення - 1163,9 тисяч осіб - мало що говорить серцю. До серця промовляють замки та храми, печери та лісисті пагорби, архаїчні села та гонорові містечка, які пам’ятають кращі часи за найяснішого цісаря. Тернопілля - квінтесенція Західної України. Адже саме тут, недалеко від повноводного Дністра, розташовані найгарніші місцини країни. Заздримо, якщо у вас багатства Тернопілля ще попереду. Почнемо із Монастирищини і Бучаччини. М’які пагорби Передкарпаття, м’які зміїні звиви Дністра, м’який клімат. А що скажете на неймовірний графський палац Бадені у Коропці? А як вам Коропецький парк - пам’ятка садово-паркового мистецтва? Хочете сакральної архітектури - будь ласка! Костели в райцентрі, Коропцю, Усті-Зеленому та Криниці чекають на відвідувачів. Замків, щоправда, в Монастириському районі немає. Але це не робить його малоцікавим :)

А як вам насичений архітектурними цікавинками Бучач і його околиці?  А ніде не зафіксовані та ніким не вивчені дива - як от у Язлівці?  А який мальовничий, замріяно-спокійний вигляд має цегляний храм у Трибухівцях! І не можна забути про головний шедевр І.Г. Пінзеля і Б. Меретина - колись розкішну, а зараз потопаючу без турботи влади бучацьку ратушу.

Коропець — мвстечко королівських коропів і «віденського» палацу

У Коропці все супер-гігантське: і селище споконвіку найбільше в краї, і вулиці тягнуться по декілька кілометрів, і коропи у річці Коропчик ловляться величезні, та й самих річок – дві, адже поселення розкинулось у місці, де Коропчик впадає у Дністер! Не дарма легенда стверджує, що саме завдяки коропам у старовину і виникло містечко. Мовляв, спочатку люди приходили сюди і просто руками ловили величезних королівських коропів, а потім почали на березі будувати хати.

Для рибалок зі стажем Дністер, який омиває село Коропець просто мрія рибалки! Це ж містечко срібних коропів й тисяч рибаків! А як там запікають коропів і щук! Кажуть, місцеві жінки (зрештою, чому тільки вони-і чоловіки також) вміють готувати з риби тисячу і одну страву. Недарма тут і фестиваль «гастрономічний» щороку проводять – «Коропфест»!

Перед Першою світовою у Коропці поселився граф Бадені та побудував справжній «Віденський» палац і величезний парк зі ставком, прикрашений статуями, була навіть фігура Олекси Довбуша. Майже 13 років (починаючи з 1893 р.) тривали роботи під керівництвом віденських архітекторів, які перетворили резиденцію на романтичний куточок Відня. Навколо палацу розбили розкішний парк із рідкісними деревами, ставком і містками через річки Млинівку й Коропчик та оранжерею з теплицею. Екзотичну красу доглядали три десятки садівників.

Бучач: машина часу і ратуша… на яйцях

Ніби подорож машиною часу стало побачення з Ратушею (XVIII ст.) в Бучачі. Споруда немов витканою з каменя і висить у повітрі. А які скульптури! Хоч і пошкоджені, та відчувається, що це ж роботи самого «галицького Мікеланджело» – Іоанна Пінзеля! А не задумувалися, як ті важкі кам’яні скульптури встановлювалися на ратуші? Кранів же не існувало... Статуї волокли биками по спеціально зведеній похилій дерев’яній дорозі-настилу від костелу. На той час єврейський квартал, який відділяє зараз костел від магістрата, ще не існував. Щоб збудувати таку розкішну ратушу, Потоцькому довелося обкласти навколишні села додатковим податком. Розчин для мурування готували на... ну так, ви все й самі знаєте: на яєчних білках, як і в випадках Невицького замку чи Чернівецької Резиденції. Звична практика, що давала чудові результати: розчин і понині як камінь.

У давні часи в підземеллях магістрату була тюрма міського голови для особливо буйних і... боржників. Це ще що... Один з НКВД-шних бонз радянських часів потішав себе стрільбою по скульптурам Меретина, встановленим на ратуші, шедеврам світового рівня...

А як весело дзвенять підбори об старовинну бруківку, ноги самі несуть до величного костелу Успіння Св. Богородиці (XVIII ст.), адже це родова усипальниця графів Потоцьких, побудований архітектором Меретіна і знову ж прикрашений роботами Пінзеля. Подорож містом чудова, бо тут що не будинок, то історія. Ми радимо обов’язково оглянути «галицький Ватикан» – Василіанський монастир (XVIII ст.): його вежі та куполи ніби у молитві возносять до небес свої витончені, величні шпилі та хрести. І над усім цим височіють мури середньовічного замку, що вже шість сторіч оберігають місто. Віки його не пощадили, і хоча стіни частково зруйновані, вони ніби дихають сивою давниною.

До війни (Другої світової) у Бучачі ткали макати – тканини вагою з пір’їнку, але дорожчі, ніж пів гектара землі, мовляв, 1 м тканини у 1939 р. коштував 150-200 дол.! На світових виставках у Парижі і Чикаго макати відзначили золотими медалями.

Рукомиш - наша відповідь французькому лорду

Ніколи б не подумала, що в Україні є такі місця як Рукомиш. Тож щиро раджу всім, якщо ви прагнете духовного очищення, їдьте в Рукомиш. Це село поблизу Бучача, нагадує французький Люрд.

Саме крихітне село на 400 жителів - он, вздовж Стрипи, але нам не туди. Те, заради чого в Рукомиш приїздять туристи, знаходиться відразу під знаком з назвою села. Це дивовижний печерний комплекс, церквиця з XVIII ст., столітній костел - і сучасна хресна дорога з купою стацій. Хоча природа таки править бал - відірвати очі від гротів і скель неможливо.

Травертинові скелі - ось як по-науковому називається це диво природи (ага-ага, геоморфне утворення) в Рукомишу. Палеонтологам тут рай: в карстових порожнинах Рукомишу було знайдено кістки дрібних голоценових тварин.

Чи ховалися в травертинових лабіринтах київські монахи, перелякані нападом Батия в 1240 р., чи це просто легенда (подібне й про Зарваницю з Почаєвим розказують) - важко сказати. Начебто потім вони пішли до Бучача, де й заснували монастир, а в Рукомишу лишилося тільки кілька ченців. Все це - лише перекази, настільки ж ефемерні, як і міфічні сліди каплички св. Бориса і Гліба, яку було в ті прадавні часи засновано на вершині гори. А от в Другу світову скелі давали притулок людям в часи артилерийських обстрілів.

Уже здаля вас вітатиме гора, що нагадує лице Ісуса, а в долині б’є джерело з цілющою водою. Ще в ХІІІ ст. монахи, які втекли зі спаплюженої монгольською ордою Києво-Печерської лаври, збудували у скелях печерний храм. У ХVІІІ ст. граф Микола Потоцький офірував гроші на будівництво церкви і подарував унікальний дзвін. А селяни зібрали гроші та замовили майстру Іоанну Пінзелю фігуру святого Онуфрія, яка прикрашала церковну браму.

Нещодавно місцева громада спорудила на скелях Хресну дорогу, проте замість 12 традиційних стацій встановили тринадцять: остання символізує важкий шлях українського народу до визволення та свободи. До слова, весною 2007 р. в Рукомиші побував польський режисер Єжи Гоффман (автор «Вогнем і мечем»).

Русилівські водоспади: найводоспадіші в Україні

Яка мандрівка без гострих вражень? Але Русилівський каскад – це просто клас! Варто лише увійти у глибоку ущелину, як раптово відкриється каскад водоспадів. Скільки їх, цих русилівських водоспадів, сказати важко. Турфірми в буклетах змагаються в гру «Хто більше?» - і пишуть то про 12, а то й про всі півтора десятка водоспадів, які «грають» для вас могутній гімн підземних вод. Висота Русилівських водоспадів різна: є маленькі, є побільше. Найвищий із потоків «стрибає» вниз із 12-метрової височини. Недарма Географічна Енциклопедія України визнала його найбільшим водоспадистим струмком України!

Як, і це все — розчаровано зітхнете ви… Ні, звісно ж. Попереджаємо: навіть не плануйте побачити всі багатства краю за одну подорож: це і неможливо, і недоречно. Сюди захочеться повернутися ще і ще. Читайте «В Яблучко». Далі буде…