З Криму в Україну. Щоб… наїстися!

Із Сімферополя до Херсона влаштовують так звані «гастрономічні тури». Автобуси їздять щодня. Квиток в обидва боки коштує 850 грн. Автобус виїжджає з Криму о другій ночі. Близько восьмої ранку прибуває на базар у Херсоні.

Мешканці анексованого півострова просять українських  масла, риби, ковбаси, сиру.   Буває, власники ресторанів замовляють продукти, зелень. Також в пошані українська білизна, футболки українського й турецького виробництва. До Криму завозять російський і білоруський одяг. Там застарілі моделі. Водій дозволяє везти з собою стільки продуктів, скільки важить пасажир. Вагу перевіряє «на око».   Кожен скидається на хабар митникам, — за раз на митниці треба заплатити 2,5 тисячі гривень. Ще й подарувати чималий пакет продуктів.  Митник і сам може залізти в сумку, витягнути що захоче. Наприклад, палку ковбаси чи пляшку коньяку. Алкоголь забирають найчастіше...

 

Повернутися
28.05.2015
Категорія: Життя
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...