Поетка з Бучача зробила вуличну виставку найкращіх світлин міста

Поетка з Бучача Мар’яна Максим’як разом з чоловіком зібрала найкращі фото рідного міста і зробила вуличну виставку. Найкращі світлини вибирали в Instagram, а потім їх сортували і друкували. Молоді люди все робили за власний кошт.

– Найкраще життєве задоволення – це робити те, що любиш, а я люблю Бучач і придумувати усілякі цікаві проекти, — зазначає жінка. — Ось на цьому фото позаду мене перша вулична виставка Art Dvir Buchach, яку від початку до кінця мені поталанило робити. Навіть не так. Її робили усі, хто фотографував Бучач через мобільний додаток Instagram, а я із Дмитром Садовим усі найкращі фото зібрали, впорядкували, здизайнували, написали цікаві тексти і вийшов ось такий проект. Дякую усім, хто допомагав у його реалізації.

Для виставки відібрали роботи майже восьми десятків користувачів. Загалом вийшло 200 фото. Виставку можна буде побачити в Бучачі упродовж наступних двох місяців.

 
 

Повернутися
28.05.2015
Категорія: Культура
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...