Тим, хто пройшли крізь час…

22 травня на околиці Монастириськ (Березівка)  біля символічного хреста, на місці героїчної загибелі трьох вояків УПА в 1947 році у нерівному бою з більшовицьким червоним гарнізоном – Мирослава Круподри (псевдо Тарас), Василя Галюка (Грім) з села Бариша і Катерини Гуцуляк (Уляна) з села Губин Бучацького району,  відбувся захід, приурочений вшануванню пам’яті українських Героїв.  В шану за загиблими запалили лампадки і поклали живі квіти до символічної могили. Ведучили заходу були Марія Розумна, Василь Могильницький і Оксана Дзяйло.

Панахиду відправили і освятили могилу отці  Монастириських -  УГКЦ Воздиження і животворного Хреста отець Володимир Шуляр, УАПЦ Пресвятої Богородиці отець Олександр Даньків і Дубенківської УГКЦ Пресвятої Богородиці о. Ігор Віхастий.

По закінченні відправи, вище за хрестом, сурмачі заграли «Ой у лузі червона калина». Молодь з прапорами вишикувалася навколо могили у вигляді тризуба, а в цей час учні Монастирської ЗОШ І-ІІІ ступенів  поклали гірлянди Слави до хреста.  

Перед зібранням виступили голови - районної державної адміністрації Марія Павлік, голова районної ради Володимир Данилюк та мобілізований до лав ЗСУ монастириський міський голова Андрій Старух, який прибув у триденну відпустку з тренувального табору.

Мистецьку частину церемонії забезпечили учасники художньої самодіяльності району – чоловічий квартет із Ковалівки , який виконав повстанські пісні -  «Там на горі, на Макіївці», «Йшли ми до бою», «Йшли селом партизани». «У темному лісі» під гітару співав Василь Вдовин із Горішньої Слобідки, соліст районного палацу культури Володимир Панчишин -  «Машингвери-штурмгевери» та «А я живий». Дует у складі Любові Малярської і Тетяни Курило заспівав  «Мамо, не плач», юна  солістка із Велеснева  Наталя Торконяк - пісню «Марія», лемківський хор «Яворина» - «Пливе кача по Тисині».  Елементи бойового гопака показало молоде покоління «Малих гайдамаків». Присягу на вірність Україні виголосили старшокласники.

На останньому слові чотового «Україна понад усе!»  ведучі та всі присутні заспівали  гімн України.
Повернутися
28.05.2015
Категорія: Історія
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Сучасне життя —  лернейська гідра, яка щодня нарощує нові голови замість тих, що ми вчора з такими зусиллями зрубали. Порівняння «час – це гроші» в двадцять першому столітті остаточно втратило свою актуальність. Гроші більше не мають значення, а от час має. Його не заробиш, не вкладеш, не примножиш, не подаруєш, не накопичиш, не візьмеш в кредит і навіть не вкрадеш. Він знецінює наші ресурси, забирає шанси і постійно вкорочує нам віку, даючи поблажку хіба що до вину та пірамідам.

 Ми часто забуваємо, що час — єдина річ, якою ми не можемо керувати і тратимо купу часу на читання  трактатів  про тайм-менеджмент. Говорячи, що ми маємо час, ми плутаємо підмет та додаток…

Французький поет П’єр Буаст стверджував, що час часто вбиває тих, хто намагається вбити його. Тим часом українські неокласики впевнені, що за ставленням до нього (хоча, зрештою, не лише до нього) існує тільки два типи людей: перші сидять на березі річки і чекають, доки течією пропливе труп ворога, і другі – це ті, хто цих ворогів пускає за водою…  Хоча є ще й треті. Вони, власне, і є вороги.