Тим, хто пройшли крізь час…

22 травня на околиці Монастириськ (Березівка)  біля символічного хреста, на місці героїчної загибелі трьох вояків УПА в 1947 році у нерівному бою з більшовицьким червоним гарнізоном – Мирослава Круподри (псевдо Тарас), Василя Галюка (Грім) з села Бариша і Катерини Гуцуляк (Уляна) з села Губин Бучацького району,  відбувся захід, приурочений вшануванню пам’яті українських Героїв.  В шану за загиблими запалили лампадки і поклали живі квіти до символічної могили. Ведучили заходу були Марія Розумна, Василь Могильницький і Оксана Дзяйло.

Панахиду відправили і освятили могилу отці  Монастириських -  УГКЦ Воздиження і животворного Хреста отець Володимир Шуляр, УАПЦ Пресвятої Богородиці отець Олександр Даньків і Дубенківської УГКЦ Пресвятої Богородиці о. Ігор Віхастий.

По закінченні відправи, вище за хрестом, сурмачі заграли «Ой у лузі червона калина». Молодь з прапорами вишикувалася навколо могили у вигляді тризуба, а в цей час учні Монастирської ЗОШ І-ІІІ ступенів  поклали гірлянди Слави до хреста.  

Перед зібранням виступили голови - районної державної адміністрації Марія Павлік, голова районної ради Володимир Данилюк та мобілізований до лав ЗСУ монастириський міський голова Андрій Старух, який прибув у триденну відпустку з тренувального табору.

Мистецьку частину церемонії забезпечили учасники художньої самодіяльності району – чоловічий квартет із Ковалівки , який виконав повстанські пісні -  «Там на горі, на Макіївці», «Йшли ми до бою», «Йшли селом партизани». «У темному лісі» під гітару співав Василь Вдовин із Горішньої Слобідки, соліст районного палацу культури Володимир Панчишин -  «Машингвери-штурмгевери» та «А я живий». Дует у складі Любові Малярської і Тетяни Курило заспівав  «Мамо, не плач», юна  солістка із Велеснева  Наталя Торконяк - пісню «Марія», лемківський хор «Яворина» - «Пливе кача по Тисині».  Елементи бойового гопака показало молоде покоління «Малих гайдамаків». Присягу на вірність Україні виголосили старшокласники.

На останньому слові чотового «Україна понад усе!»  ведучі та всі присутні заспівали  гімн України.
Повернутися
28.05.2015
Категорія: Історія
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Кілька днів тому для наших школярів пролунав останній шкільний дзвоник. Когось він покликав до   літніх канікул, а когось - у доросле життя. Усі вони дуже різні (хтось одягнув на це свято вишиванку, а хтось-радянську форму, хтось зустрів його у новенькій школі, а у когось в стіну класу-пробоїна від міни, ), проте у них більше спільного, ніж вони собі можуть уявити.  Ні, я не про «міленіалів». Я про мужність бути собою. За будь-яких умов і обставин.  

Свобода їхнього покоління – це як Сізіф, що носить на плечах тягар пам’яті минулого,  досвід, не пережитий безпосередньо, але глибоко відчутий. Їхні дідусі-бабусі ще можуть розповісти їм про УПА і Сибір, їхні батьки на власному досвіді бачили гниття і розпад Союзу… Вони ж самі стали свідками того, як покоління, що гасало дітьми й підлітками по Майдану в 2004-му році, в 2014-му на цьому ж Майдані, а потім і на війні – вже гинуло…

Їх недаремно називають найбільш «самосвідомим» поколінням. Вони вірять, що одна людина може змінити світ, бо кожен із них його уже змінює. Вони не чекають, аби їм щось зробили – вони роблять,  не обмежуються мовленням – вони говорять, не обмежуються слуханням – вони чують, вони не обмежуватимуться простим існуванням - вони живуть. І свій життєвий вибір вони будуть робити на тлі європейського вибору нашої країни.   Історик Тімоті Снайдер якось сказав, що Європа — це проза, а Україна — це поезія. Прожити на одній поезії неможливо, але й жити на самій лише прозі — нудно. Тому їхнє життя буде яким завгодно, але не нудним.