Тернопільські чиновники «вишилися» і вишукувалися на… рекорд

21 тpaвня, у «новостворене» свято Дня вишивaнки, у Тернополі зa yчacтi пpaцiвникiв Тepнoпiльcькoї oблacнoї дepжaвнoї aдмiнicтpaцiї тa Тepнoпiльcькoї oблacнoї paди  вiдбyвcя флeшмoб, яким бyлo вcтaнoвлeнo cвoєpiдний peкopд – нaйбiльшa кiлькicть дepжaвних cлyжбoвцiв y вишивaнкaх нa oднoмy фoтo тa нaймacoвiшe викoнaння пicнi нa cлoвa Дмитpa Пaвличкa “Двa кoльopи”.

«У День вишиванки Тернопільська ОДА підтримала громадську акцію, спрямовану на популяризацію української культури та української духовності. Наше завдання - через чиновників Тернопільської адміністрації, районних адміністрацій популяризувати нашу самобутню культуру. Вишиванка є невід’ємним атрибутом українця і в такий спосіб ми показали, що Тернопілля є колоритним, особливим», - прокоментував флеш-моб голова ОДА Степан Барна. Майже 350 осіб з ТОДА та районних адміністрацій кинули виклик Адміністрації Президента та Кабінету Міністрів: чи зможуть вони на День вишиванки наступного року вбрати більше своїх працівників у національний стрій. Побачити на акції можна було і традиційні сорочки, як от борщівська, і модернізовані вишиванки, вишиті сукні та футболки. Фотографію чиновників у вишитих строях будуть популяризувати. Втім, де саме - ще не знають. Представників Книги рекордів України на заході не було. Степан Барна пояснює це спонтанністю акції. «Я думаю, що аналогів рекорду в Україні ще не було. Для нас внутрішньо це є рекорд», - додав голова ОДА.

Дo cлoвa, аби зробити “рекордну» світлину, фотографам та операторам довелося навіть залізти у люльку підйомного крану.

 
 

Повернутися
28.05.2015
Категорія: Новини
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...