На ватряному полі змагалися юні «Джури»

15 травня у Монастириськах відбулося урочисте відкриття районного етапу дитячо-юнацької військово-патріотичної гри «Сокіл» («Джура).   Цьогоріч у грі брали участь 17 шкільних команд району.

Урочисте відкриття розпочалося маршем роїв в одностроях. Начальнику штабу - заступнику голови районної державної адміністрації Павлу Дроню  про готовність шкільних команд до змагань доповів комендант табору Сергій Воротилко. Зі словами вітання виступили  голова районної державної адміністрації Марія Павлік, начальник відділу освіти районної державної адміністрації Зеновія Павельчак, завідувач навчально-краєзнавчого відділу Тернопільського обласного комунального центру туризму, краєзнавства, спорту та екскурсій учнівської молоді Михайло Фалінський.

Аж два дні на ватряному полі, де зазвичай відбувається лемківський фестиваль «Дзвони лемківщини», над козацьким табором панував дух завзятої боротьби. Учасники гри «Джура» змагалися у стрільбі, перетягуванні канату, вмінню чимшвидше подолати смугу перешкод та брали участь в конкурсах з видів: топографічна підготовка, розкладання намету, розпалювання вогнища, таборування та ін.  У програмі  свята також були гра «Відун», конкурс «Візитка рою», приготування козацького кулешу та конкурс національно-патріотичної пісні. Головним суддею змагань була  директор районного Будинку дитячої та юнацької творчості Любов Білик, секретарем - Любов Николаїшин.

Результати патріотичної гри (соколи): І-ше місце виборов рій Монастириської, ІІ – Ковалівської, ІІІ – Висоцької, ІV – Горожанської, V – Задарівської ЗОШ І-ІІІ ступенів.

Результати патріотичної гри («Джура»): І місце зайняв рій Монастириської, ІІ- Ковалівської, ІІІ – Гончарівської, ІV – Устя-Зеленської ЗОШ І-ІІІ ст., V – Доброводівської - І-ІІ ст.

Переможці нагороджені цінними подарунками: палатками, волейбольними і футбольними м’ячами, шахами,тенісними ракетками і книгами «Історія Монастирищини».

 
 

Повернутися
28.05.2015
Категорія: Новини
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...