«Най чує монастирщина, якспіває «Яворина»!

Пісня-недарма, кажуть, душа народу. Забувається, на жаль, зникає лемківська говірка, але пісні залишаються жити.  Справжнє свято лемківської  пісні минулої неділі подарував монастириським глядачам народний аматорський лемківський хор «Яворина» на ювілейному звіті-концерті в районному палаці культури,  присвяченому 25-річчю від дня його заснування.

Чимало пісень записано від учасників колективу і зоранжерованих керівником Василем Бараном. Протягом років учасники лемківського хору зберегли любов до історичної Батьківщини. У виконанні хору звучали сумні, тужливі, веселі і жартівливі пісні. Серед них – «Ой верше, мій верше», «Цне міся за Тобом», «Тяжко жити на чужині», «Коло лісу зеленого»та інші. Українську народну пісню «Полетів бим на край світу» виконав Антон Дзюбінський. «Ой не світи місяченьку» подарував глядачам чоловічий вокальний квартет у складі Юрія Пігурського, Ігоря Вар’яна, Василя Барана та Мирослава Синишина. В’язанку лемківських народних пісень виконала солістка  Любов Малярська. Прекрасно виконував пісні і жіночий склад хору.

Пісню «Пливе кача» учасники лемківського хору «Яворина» присвятили героям «Небесної сотні» та українським воякам, які загинули, захищаючи нашу   Україну від російського агресора.

Хвилини лемківського гумору подарував присутнім Леонід Лебеденко.

Чимало учасників лемківського хору вже відійшли у вічність і їх присутні вшанували хвилиною мовчання.

На закінчення концерту прозвучало «Многая літа».

Щиру подяку колективу висловили заступник голови районної державної адміністрації Павло Дронь, голова районної ради Володимир Данилюк і директор  музейного комплексу «Лемківське село» Михайло Тиханський.

 
 

Повернутися
28.05.2015
Категорія: Культура
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Незалежність нашої країни складається із нас, наших життів, наших вчинків і наших рішень. Незалежність це не дань і навіть не день. Не парад і не пишне свято.  Її можна порівняти хіба з повітрям – по справжньому незалежність можна відчути тільки тоді, коли її бракує, коли вони зникає або її у вас відбирають. Українці знають ціну незалежності.  Останні чотири роки ми засвоювали цей урок.

    Справжня незалежність не починається з "усього", вона починається з "нуля". Сьогодні. Через бруд, кров, піт, мозолі, могили... Зрештою, останні чотири роки – це лише верхівка «айсберга», з яким ми зіткнулися. Насправді ми двадцять сьомий рік перебудовуємо на нормальний будинок «казарму», споруджену радянськими архітекторами-деміургами. Вони, незалежно від задуму, вміли будувати тільки казарми…  Хмара пилу від нашого «будівництва» осідала довгі роки, заступаючи нам зір, і аж тепер простір довкола потрохи розвиднюється.  Стало видно людей, які відстоюють, впроваджують нове, підтримують, формують, будують, ризикують, не мовчать, не падають духом і не дають іншим, групуються, тягнуть гуртом, вірять… Разом ми збудували власну державу. Тепер треба поліпшувати її якість.