«Дзвони Лемківщини» цього року задзвонять ще голосніше

Самобутній, оригінальний, єдиний у своєму роді фестиваль, що став своєрідною «візиткою» Монастирищини — «Дзвони Лемківщини» — цьогоріч усе-таки відбудеться. Причому — у новому форматі.

Про це повідомив під час засідання організаційного комітету з підготовки заходу голова Тернопільської обласної державної адміністрації Степан Барна.

«У 2014-му році фестиваль відмінили через сумнозвісні події в Україні, - зазначив Степан Барна. – Ми радилися, аналізували, і вирішили, що цього року ми все-таки повинні відновити проведення такого заходу. Звичайно, через події у зоні проведення АТО ми змушені змінити формат проведення заходу і програму. Але ми повинні пам’ятати людей, які були насильно виселені з рідної землі, подвиг тих, хто віддав своє життя під час Революції Гідності і тих, хто поліг на східних теренах країни».

Голова Всеукраїнського товариства «Лемківщина» Олександр Венгринович зауважив, що переселенці з Лемківщини беруть активну участь у проведенні АТО, тому їхній подвиг варто згадати під час фестивалю.

Нагадаємо, «Дзвони Лемківщини» — Всеукраїнський традиційний фестиваль лемківської культури, що проводиться в першу суботу та неділю серпня в урочищі «Бичова» поблизу міста Монастириська Тернопільської області.  Щороку тут збираються десятки тисяч лемків зі всього світу. На відміну від звичайних веселих фестивалів, цей має і сумний підтекст. Фестиваль «Дзвони Лемківщини» - це справжнє свято лемків - представників західної гілки українського народу, які споконвіків мешкали в Карпатах, а в 1944-1946 роках були примусово депортовані із українських етнічних теренів сучасної території Польщі та розсіяні світом, Україною, в тому числі й  Тернопільщиною. Попри втрату рідної землі лемки тримаються одне одного, бережуть започатковані предками традиції.

 
 

Повернутися
28.05.2015
Категорія: Культура
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Незалежність нашої країни складається із нас, наших життів, наших вчинків і наших рішень. Незалежність це не дань і навіть не день. Не парад і не пишне свято.  Її можна порівняти хіба з повітрям – по справжньому незалежність можна відчути тільки тоді, коли її бракує, коли вони зникає або її у вас відбирають. Українці знають ціну незалежності.  Останні чотири роки ми засвоювали цей урок.

    Справжня незалежність не починається з "усього", вона починається з "нуля". Сьогодні. Через бруд, кров, піт, мозолі, могили... Зрештою, останні чотири роки – це лише верхівка «айсберга», з яким ми зіткнулися. Насправді ми двадцять сьомий рік перебудовуємо на нормальний будинок «казарму», споруджену радянськими архітекторами-деміургами. Вони, незалежно від задуму, вміли будувати тільки казарми…  Хмара пилу від нашого «будівництва» осідала довгі роки, заступаючи нам зір, і аж тепер простір довкола потрохи розвиднюється.  Стало видно людей, які відстоюють, впроваджують нове, підтримують, формують, будують, ризикують, не мовчать, не падають духом і не дають іншим, групуються, тягнуть гуртом, вірять… Разом ми збудували власну державу. Тепер треба поліпшувати її якість.