На Збаражчині завуч побив учня

Із закритою черепно-мозковою травмою та струсом головного мозку у хірургічне відділення Тернопільської обласної дитячої лікарні потрапив п’ятикласник. Хлопчика побив завуч школи.

За словами начальника сектору кримінальної міліції у справах дітей Збаразького райвідділу міліції Андрія Казмірука, після п’ятого уроку діти гралися у класі ґумовим браслетом, кидаючи його один одному в руки.

В клас зайшов завуч школи і підійшов до хлопчика, який саме впіймав іграшку. Чоловік звинуватив дитину у порушенні поведінки, взяв за шию, підвів до дерев’яної парти та вдарив головою об неї. Зі слів дітей, вчитель навіть пригрозив хлопчику, що змусить його з’їсти цей ґумовий виріб.

Дитина розплакалася. Під час наступного уроку у потерпілого почала боліти голова, діти його завели додому. Надвечір хлопчику стало погано і батьки повезли п’ятикласника до лікарні.

Як з’ясувалося, кілька років тому у хлопчика була травма голови, а вчинок завуча спровокував рецидив. Додому неповнолітнього медики не відпускають і кажуть, що в лікарні він буде щонайменше тиждень. Дитина у важкому стресовому стані, постійно плаче та здригається.

Батьки написали заяву у міліцію.

 

Повернутися
28.05.2015
Категорія: Кримінал
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Незалежність нашої країни складається із нас, наших життів, наших вчинків і наших рішень. Незалежність це не дань і навіть не день. Не парад і не пишне свято.  Її можна порівняти хіба з повітрям – по справжньому незалежність можна відчути тільки тоді, коли її бракує, коли вони зникає або її у вас відбирають. Українці знають ціну незалежності.  Останні чотири роки ми засвоювали цей урок.

    Справжня незалежність не починається з "усього", вона починається з "нуля". Сьогодні. Через бруд, кров, піт, мозолі, могили... Зрештою, останні чотири роки – це лише верхівка «айсберга», з яким ми зіткнулися. Насправді ми двадцять сьомий рік перебудовуємо на нормальний будинок «казарму», споруджену радянськими архітекторами-деміургами. Вони, незалежно від задуму, вміли будувати тільки казарми…  Хмара пилу від нашого «будівництва» осідала довгі роки, заступаючи нам зір, і аж тепер простір довкола потрохи розвиднюється.  Стало видно людей, які відстоюють, впроваджують нове, підтримують, формують, будують, ризикують, не мовчать, не падають духом і не дають іншим, групуються, тягнуть гуртом, вірять… Разом ми збудували власну державу. Тепер треба поліпшувати її якість.