На Збаражчині завуч побив учня

Із закритою черепно-мозковою травмою та струсом головного мозку у хірургічне відділення Тернопільської обласної дитячої лікарні потрапив п’ятикласник. Хлопчика побив завуч школи.

За словами начальника сектору кримінальної міліції у справах дітей Збаразького райвідділу міліції Андрія Казмірука, після п’ятого уроку діти гралися у класі ґумовим браслетом, кидаючи його один одному в руки.

В клас зайшов завуч школи і підійшов до хлопчика, який саме впіймав іграшку. Чоловік звинуватив дитину у порушенні поведінки, взяв за шию, підвів до дерев’яної парти та вдарив головою об неї. Зі слів дітей, вчитель навіть пригрозив хлопчику, що змусить його з’їсти цей ґумовий виріб.

Дитина розплакалася. Під час наступного уроку у потерпілого почала боліти голова, діти його завели додому. Надвечір хлопчику стало погано і батьки повезли п’ятикласника до лікарні.

Як з’ясувалося, кілька років тому у хлопчика була травма голови, а вчинок завуча спровокував рецидив. Додому неповнолітнього медики не відпускають і кажуть, що в лікарні він буде щонайменше тиждень. Дитина у важкому стресовому стані, постійно плаче та здригається.

Батьки написали заяву у міліцію.

 

Повернутися
28.05.2015
Категорія: Кримінал
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...