На Монастирщині затримали крадія

Тримання під вартою – такий запобіжний захід обрали двадцятишестирічному мешканцю села Горожанка Монастириського району.

Чоловікові інкримінують статтю 185 частину 3 ККУ – крадіжка, поєднана з проникненням у житло, інше приміщення чи сховище або що завдала значної шкоди потерпілому.

За словами начальника Монастириського райвідділу міліції Андрія Гожія, до них із заявами про крадіжки звернулося двоє людей. Пенсіонерка, мешканка села Горожанка повідомила, що шостого травня близько 15.30 невідома особа проникла до її житлового будинку та викрала звідти 1562 гривні.

Із заявою про зникнення двох електродвигунів та електрозварки звернувся до райвідділу ще один потерпілий із села Горожанка. Чоловік мешкає на Франківщині, до села приїздить на вихідні. Приїхавши до батьківської хати минулого тижня, побачив, що в будинку побував невідомий, який виніс електроприлади загальною вартістю 5 тисяч гривень.

Після проведення слідчо-оперативних заходів стало відомо, що до обох крадіжок причетний раніше судимий місцевий мешканець, 1988 року народження.

Як з’ясувалося згодом, жінка попросила підозрюваного допомогти на городі. За виконану роботу заплатила йому. Чоловік побачив, куди пенсіонерка віднесла решту грошей і, дочекавшись, коли вона піде з будинку, викрав заощадження.

Що ж до другої крадіжки, то підозрюваний знав, що господар будинку приїздить до села не часто. Віджавши вікно, проник до оселі і викрав майно.

Правоохоронці по селах району розвісили фоторобот підозрюваного, але впіймати його, каже Андрій Гожій,одразу не вдалося. Після крадіжок чоловік сховався у лісі, де зробив собі землянку і жив. Коли зайшов у село, його піймали місцеві мешканці і викликали міліцію.

Чоловіка затримали відповідно до статті 208 КПК і він перебуває в Чортківському СІЗО. Вісімнадцятого травня йому обрали запобіжний захід – тримання під вартою. Правоохоронці підозрюють затриманого ще у вчиненні кількох крадіжок. Триває слідство.

 

Повернутися
28.05.2015
Категорія: Кримінал
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...