Звернення Андрія Закревського №18

Як вам — жити у Тернопільському кРАЮ? Краю стародавніх замків, унікальних святинь, лікувальних джерел,  дивовижних печер, каньйонів та мальовничих водоспадів… Краю, що недарма жартома-всерйоз називають «одним із найбільших у світі музеїв під відкритим небом». Не чули, кажете? Не знали? Не помічали? Воно й не дивно…

На словах, фотографіях та у буклетах туристичні принади Тернопілля виглядають блискуче. Реалії ж... такі реалії. Коли, спокусившись буклетними красотами, оглядаєш ту чи іншу пам’ятку зблизька, розумієш, що вона на грані життя і смерті. Тиха катастрофа, до якої більшості нашим співвітчизникам немає діла… Як часто наші чиновники від туризму з гордістю заявляють, що на Тернопіллі зосереджена третина усіх українських замків (так, ніби це вони самі їх будували!), «забуваючи» при цьому зазначити, що більше половини їх — у катастрофічному стані, потребують негайного ремонту або реставрації. Забуті державою, невідомі туристам, без належного догляду та охорони вони помирають на очах — і звинуватити у цьому «клятих воріженьків» уже не вийде. Приклади? Їх десятки, якщо не сотні! Архітектурні пам’ятки, скарби області перетворюються на купи каміння: палац-резиденція графа Бадені у Коропці Монастириського району «помирає», руйнується у нас на очах, унікальний замок-корабель у Сидорові на Гусятинщині, замок у Кудринцях на Борщівщині селяни впевнено розбирають на будматеріали, мальовничі береги Дністровського каньйону потопають у смітті, до якого нікому немає діла, — ця сумна картина як дежа-вю повторюється чи не у кожному районі нашого краю. Такими темпами уже за кілька десятиліть про проблему охорони пам’яток архітектури на Тернопіллі можна буде забути: охороняти буде нічого. І та важлива перевага краю, що тут збереглася третина замків України, залишається тільки перевагою віртуальною...

Туризм стає успішним лише тоді, коли є відповідна промоція, тобто коли ми наполегливо презентуємо те, що маємо. А що маємо? Ще трохи — і єдиними пам’ятками, що залишаться для наших нащадків, стануть біґборди — ідоли рекламного буття, стадіони — новітні “гладіаторські арени” та макдональдси, куди, як на екскурсію, в першу чергу ведуть своїх дітлахів батьки, що приїхали з провінції до великого міста.