Король… квітів!

Тернополянина Ігоря Хороша — власника невеликого, але вишуканого квіткового салону–тезки багато хто в обласному центрі називає «королем квітів». А його королівство — це тернопільський акліматизаційно–селекційний сад, який ще має назву Долина ірисів.

«Іриси — це в мене вже діагноз»

В юності тернополянин Ігор Хорош — не без впливу батька–лікаря та мами–біолога — обрав собі за професію медицину. Відтак чимало років пропрацював на «швидкій допомозі». Свою лікарську роботу він теж любив, але, порівнюючи колишню сферу діяльності з нинішньою, щиро зізнається, що «то був суцільний стрес, а це — як суцільне свято душі».  Селекцією квітів почав займатися, ще будучи студентом, на клумбі біля заміського будинку. І фірма його почалася, по суті, з першої «власної» цибулинки гладіолуса. Певний час паралельно і людей рятував, і квіти плекав, але коли постала необхідність — обрав усе–таки друге, бо дуже хотілося займатись більш творчою справою. Після гладіолусів серйозно захопився фіалками — вдома вони стояли скрізь, де можливо, плюс мали окрему, спеціально облаштовану кімнату. Зараз їх замінили кактуси. Є у Хороша також колекції бузків, магнолій, жоржин, але найголовніше — це іриси. І селекціонує тернопільський «король квітів» наразі тільки їх, бо каже, що в цьому неможливо розпорошуватись. «Іриси — це в мене вже діагноз, — посміхається він, — але ж вони цвітуть тільки 2–3 тижні на рік, то мушу мати чим займатися решту часу. Взагалі дуже люблю біля землі працювати — це додає мені стільки енергії, що потім вона з мене аж пре».

Квіти — у колекціях Ліни Костенко, Софії Ротару та Барбари Брильської

Свій перший сорт ірисів  Ігор Хорош зареєстрував у 1999 році. З того часу, з року в рік його власних сортів з’являлося все більше, і на сьогодні селекціонер має їх близько 120.   А сорт ірисів “Дельфін і русалка”, які вивів Ігор Хорош, увійшли у десятку кращих сортів світу на міжнародному конкурсі ірисів у Флоренції. У цих ірисів верхні пелюстки салатово-лимонні — як волосся русалки, а нижні пелюстки у сливово-фіолетових тонах.

 «Щороку через мої руки проходить до двохсот сіянців, — розповідає селекціонер. — Із них лише 5—7 стають новими сортами. Щорічно я перезапилюю кілька сортів ірисів, отримую насіння, а наступного року висіваю його. Потім три роки чекаю, поки іриси зацвітуть, і ще пару — спостерігаю за тим, як вони виживають і розмножуються у наших умовах. У цілому процес виведення одного сорту займає сім–вісім років — саме стільки часу минає від моменту збору насіння і запилення — і до часу реєстрації нового сорту.

Загалом, квіти селекції Ігоря Хороша можна побачити в Національному Ботанічному саду ім. М. Гришка та Львівському ботанічному саду, «ірисовій долині» в Тернополі. Є іриси від Ігоря Хороша і в приватних колекціях Ліни Костенко, Софії Ротару, Барбари Брильської.

Цього року чоловік зареєструє ще вісім нових сортів. Два хоче назвати на честь відомих тернопільських художників Наталі Басараб та Івана Марчука.

Іриси від тернополянина є навіть в Aмериці

Ще три нові сорти ірисів Ігор Хорош відправив до США, де вони будуть виставлені на продаж у саду Барбари Нікодемус. Таким чином наш селекціонер зможе побачити оцінку своїх сортів в Америці.

–  Мені зробили запит, і я відправив три сорти – «Ukrainian dance», «Ukrainian greatness», «Ukrainian song», – говорить тернопільський селекціонер. – Вони дуже оригінальні, відповідають усім світовим стандартам, і мені не соромно відправити такі сорти за океан.  

На початку червня пан Ігор саме розсаджуватиме карликові сорти, які квітнули на початку травня. – Іриси вже можна пересаджувати через місяць після цвітіння, – розповідає селекціонер. – Найкращий період для пересадки з червня до жовтня. Варто врахувати, що ці квіти люблять багато сонця, тож оберіть для них сонячну і безвітряну сторону. Іриси між собою не перезапилюються. Якщо разом росли сині й білі квіти й через рік білі пропали, то це тому, що синій живучіший і краще за літо розмножився.

Ігор Хорош каже, що садити поділку треба так, що «віяло» листків обов’язково залишалося над рівнем грунту. Відстань між поділками повинна бути не менше, аніж 50-70 сантиметрів. Загалом іриси розсаджують через три чотири роки у залежності від регіону. – Після посадки іриси треба замульчувати скошеною травою, – зауважує Ігор Хорош. – Таким чином краще збережеться волога. Після цього підживлювати нічим не треба. У мене їх більше тисячі сортів, тож не маю багато часу, щоб ними «бавитися». Перший раз вношу мінеральні добрива аж через рік після посадки. Пан Ігор застерігає не купувати іриси у період бутонізації і цвітіння. Викопаний з квіткою ірис може прийнятися, однак його треба відразу зрізати і наполовину вкоротити листя, тоді рослина не витрачатиме соки на живлення квітки й куща і матиме більше сили, щоб прижитися. – Підживлення ірисів треба проводити в два етапи, – радить Ігор Хорош. – Перший раз – на початку росту (у березні-квітні), а другий – після цвітіння (червень-липень). Зокрема друге підживлення сприятиме кращому росту та цвітінню ірисів у другому сезоні. Будьте обережні з вибором міндобрива, не купуйте високонітратних добрив, бо вони можуть викликати проблеми з корінням. Як уникнути шкідників? Дощова погода погано впливає на іриси. У цей час вони часто хворіють на гетероспоріоз. Це грибкове захворювання, завдяки якому на листках з’являють жовтуваті плями. – Із гетероспоріозом зустрічаються усі ірисівники, як в Україні, так і за кордоном, – пояснює селекціонер. – Це захворювання з’являється через різкий перепад температур: вночі плюс вісім, а вдень – плюс двадцять і до того ж безперервний дощ. У магазинах можна придбати будь-який препарат від грибка і обприскати ним іриси. Від гетероспоріозу іриси не загинуть, але матимуть доволі непривабливий вигляд. Другою небезпекою для ірисів можуть бути слимаки. Вони пошкоджують листя, прогризаючи продовгуваті отвори. Крім того, слимаки розповсюджують бактеріоз. Щоб позбутися слимаків Ігор Хорош радить використовувати метальдегід у гранулах, який треба розсипати ввечері на сухий грунт. Коли слимаків дуже багато, можна розкласти приманки: половинки картоплин, вологі ганчірки чи дощечки, а вранці зібрати їх. – Насамкінець хочу зазначити, що особливо небезпечною хворобою для ірисів є бактеріоз, – зауважує Ігор Хорош, – Він проявляється пожовтінням і побуріння кінців листків. Препарату у боротьбі з цим захворюванням нема, тож для профілактики варто пересаджувати іриси кожних п’ять років.

 

Повернутися
21.05.2015
Категорія: Розваги
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...