До рук неповнолітніх «прилипло» п’ять тисяч гривень

Допоки батьки думали, що їхні 17-річні доньки перебувають на навчанні у Бучачі, трійця дівчат жила в Монастириську в оселі 61-річного пенсіонера. Згодом юнки віддячили  старшому доброчинцю крадіжкою.

 За словами потерпілого, квартиранток він зустрів в одному з закладів громадського харчування райцентру. Розчулився розповіддю незнайомок про те, що приїхали до міста  на практику, а оселитися не мають де, відтак  запросив до себе. За дах над головою у дівчат не попросив жодної копійки.

 Після трьох тижнів квартирування у пенсіонера подружки повідомили, що практика закінчилася і вони їдуть по домівках. Про те, що разом із пожильцями зникло майже чотири тисячі гривень, потерпілий дізнався не одразу. Коли ж виявив пропажу, поспішив до міліції.

 Співробітникам міліції  пенсіонер повідомив, що має підозри щодо дівчат. У ході слідства здогадки чоловіка підтвердилися. Ба навіть більше, міліціонери з’ясували, що вже після того як юнки «з’їхали», одна з подружок ще раз навідалася до пенсіонера і поки той спав, витягнула у нього з кишені трохи більше тисячі гривень.

На трьох у дівчат уже шість кримінальних проваджень. Міліціонери перевірять неповнолітніх на причетність й до інших злочинів.

Підготовлено за матеріалами Досьє102 та СЗГ УМВС України в  Тернопільській області


Повернутися
12.02.2015
Категорія: Кримінал
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Незалежність нашої країни складається із нас, наших життів, наших вчинків і наших рішень. Незалежність це не дань і навіть не день. Не парад і не пишне свято.  Її можна порівняти хіба з повітрям – по справжньому незалежність можна відчути тільки тоді, коли її бракує, коли вони зникає або її у вас відбирають. Українці знають ціну незалежності.  Останні чотири роки ми засвоювали цей урок.

    Справжня незалежність не починається з "усього", вона починається з "нуля". Сьогодні. Через бруд, кров, піт, мозолі, могили... Зрештою, останні чотири роки – це лише верхівка «айсберга», з яким ми зіткнулися. Насправді ми двадцять сьомий рік перебудовуємо на нормальний будинок «казарму», споруджену радянськими архітекторами-деміургами. Вони, незалежно від задуму, вміли будувати тільки казарми…  Хмара пилу від нашого «будівництва» осідала довгі роки, заступаючи нам зір, і аж тепер простір довкола потрохи розвиднюється.  Стало видно людей, які відстоюють, впроваджують нове, підтримують, формують, будують, ризикують, не мовчать, не падають духом і не дають іншим, групуються, тягнуть гуртом, вірять… Разом ми збудували власну державу. Тепер треба поліпшувати її якість.