Кролики без… запаху

Тернополянин Дмитро Малащук три роки займається розведенням кроликів-акселератів. Для своїх вуханів чоловік обладнав спеціальну ферму, яка знаходиться в селі Мислова Волочиського району, подалі від міського шуму. Зараз в чоловіка більше 100 міні-ферм, де зростають більше тисячі кроликів.

Кролики — не лише цінне хутро

— Якось в одному з інтернет-видань я прочитав статтю про розведення кроликів-акселератів по системі російського селекціонера Ігоря Михайлова, – розповідає Дмитро Малащук. – Мене дуже зацікавило те, що ці кролики можуть набирати вагу до 4,5-5 кг живої ваги за чотири місяці, тоді, як звичайні кролики такої ваги досягають лише за сім-вісім місяців. Я тоді, жартома, запропонував своєму товаришу Олегу Мулику зайнятися «кролячим» бізнесом і розповів про прочитану статтю. Правда Олег до цього поставився цілком серйозно. Він захотів поїхати до Санкт – Петербурга і на власні очі побачити, як і в яких умовах розводять кроликів-акселератів. Через місяць ми вже прямували в Санкт-Петербург на племінну ферму селекціонера Михайлова.  Потрапивши на ферму, хлопці були вражені побаченим. На території площею в один гектар, розміщувалися сотні кліток із різноманітними породами кроликів.

– Обидва ми були далекі від розведення кроликів, – додає він. – Хіба, що бачили кілька разів звичайних кроликів у сусідів. Я за фахом – агроном, а Олег – правознавець. Нас цікавили лише кролики такої породи, які були б непримхливими у догляді, стійкими до інфекцій і швидко набирали вагу. Селекціонер Ігор Михайлов порадив нам породу «Білий Велетень». Адже вони мають дуже пухнасту шерсть, з якої виходять гарні хутряні вироби, і хороший імунітет, стійкий до різних інфекцій, який не потребує проведення щеплень. У Тернопіль хлопці поверталися із чотирма заплідненими кроличками і чотирма міні-фермами. До слова, міні-ферма відрізняється від звичайної клітки тим, що має спеціальну витяжку, яка втягує неприємний запах і дає змогу кроликам дихати свіжим повітрям, яке позитивно впливає на їх імунітет. До речі, за допомогою такої системи, м’ясо кролика не має неприємного запаху, тоді як м’ясо ретро-кролика, аби усунути запах, перед приготуванням потрібно замочувати в оцті. – Коли ми привезли вухастих додому, то зіткнулися із певними труднощами, – пригадує пан Дмитро. – Ми не знали як правильно розміщувати міні-ферми і як приймати окріл. До кроликів приходили по 5-6 разів в день. Розмовляли з ними, брали їх на руки. Пам’ятаю, що коли перших кроликів потрібно було різати, ми дуже сумували, настільки привикли до них. Родичі і друзі спочатку з насмішкою ставилися до нашого «кролячого» бізнесу, але потім переконалися, що він приносить прибуток. Правда, напевне б у нас нічого не вийшло, якби ми своїх кроликів не любили, а так, це заняття нам приносить не лише дохід, а й неабияке задоволення.

Морква може… зашкодити

Своїх улюбленців Дмитро Малащук годує сіном та комбікормом. До речі, один «Білий Велетень» з’їдає в місяць 10 кг сіна та 15 кг комбікорму. Свіжої трави чи моркви кроликам-акселератам не дають, бо вони можуть зашкодити. Від такої їжі в них порушується процес травлення. Як пояснює кролеводець, в сіні та комбікормі є всі необхідні вітаміни, які повинні бути в їхньому раціоні. «Білі велетні» – найкращі. Коли у Дмитра та Олега було 30 міні-ферм, вони задумали завести ще кілька порід вуханів. Так у них з’явився чорний та коричневий «Рекси». Ці кролі мали шкурку, як у плюшевих ведмедиків. Потім хлопці докупили кроликів породи «Сріблястий» – масть яких нагадувала зимовий іній, «Віденського Голубого» та «Бургундця» з яскраво-рижою шерстю.

– Всі ці породи привезли нам друзі із Словенії, – розповідає кролеводець. – Вони їх купували на спеціальних виставках. Спочатку ми були дуже задоволені, що в нас з’явилися кролики різних порід. Але згодом врешті-решт переконалися, що «Білі Велетні» для бізнесу більше підходять. Приміром, якщо кроличку породи «Віденська Голуба», хтось хоча б раз злякає, то вона може більше ніколи не мати приплоду. «Рекси» дуже чутливі до різких перепадів температур і їх весь час треба тримати в закритому приміщенні. Рижа шкірка «Бургундця» не користувалася популярністю у замовників, адже речі такого кольору не всім личать, а перефарбувати її неможливо. Тому тепер у нас лише «Білі Велетні». М’ясо кроликів-акселератів користується великою популярністю серед людей, а печінку в супермаркетах розкуповують за кілька годин. Справа в тому, що в м’ясі еко-кролика є набагато більше вітамінів, аніж у звичайного кроля. 1 кг такої кролятини коштує 50 грн/кг.

– М’ясо «Білих Велетнів» можна давати навіть маленьким дітям і вагітним жінкам, бо воно є екологічно чистим. – додає Дмитро Малащук. – Нашим кроликам ми не робимо жодних щеплень і не додаємо в їжу різних хімічних добавок. Наразі Дмитро та Олег хочуть відкрити майстерню із вичинки шкірок. В майбутньому вони будуть займатися пошиттям із кролячого хутра шуб, покривал та конвертів для немовлят.

 
 

Повернутися
21.05.2015
Категорія: Господар
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...