«Містер світу»… з Чорткова!

Знаєте, де живе найкрасивіший хлопець у світі? Правильна відповідь: у Чорткові! Так, це правда! У нас навіть докази є)))! Нещодавно 14-річний чортківчанин Арсен Магега здобув аж три перемоги в престижному міжнародному дитячому конкурсі краси, моди і талантів „LITTLE MISS WORLD & LITTLE MISTER WORLD-2015”, який відбувався з 6 до 16 травня в Туреччині. В конкурсі брали участь близько 60 учасників від 3 до 18 років з різних країн світу та у різних категоріях. У своїй номінації Арсен отримав відзнаку кращого з кращих, Містер-світ –юніор, і переміг в конкурсі талантів, виконуючи танець в стилі хіп-хоп. Також хлопець отримав багато запрошень з різних країн на участь в конкурсах і зйомках. Конкурс тривав кілька днів. Серед критеріїв, за якими вибирали кращого, було кілька видів дефіле. Наприклад у історичному костюмі, в спортивному, в балетному. Також до уваги бралась поведінка учасника і те, як він спілкується з іншими учасниками, – розповіла мама хлопчика Наталія Магега.

Як розповідає мама хлопчика, Арсен сам зацікавився модельним бізнесом. Для того, щоб закінчити модельну школу, він двічі на тиждень їздив з Чорткова у Коломию. Нині Арсен мріє стати режисером, але модельний бізнес теж не хоче залишати, хоче і далі брати участь в зйомках, йому це подобається, розповідає він. Серед захоплень хлопця – іноземні мови і танці.

« Кожна мама мріє про титули для своєї дитини, і тим більше після таких перемог, які були в Арсена в Чехії, коли став Міні-Містер-Європи, і в Києві, коли став найстильнішим українцем -2015, і в конкурсі Міні-Містер-модель України 2015, - поділилася враженнями від конкурсу мама Арсена пані Наталія. - Звичайно, після цих титулів хочеться взяти ще престижніші нагороди. Але коли в Туреччині побачили, що на цей конкурс приїхали діти зі всього світу – і з Америки, і з Африки, і з Європи, Азії, було страшнувато, але ми справилися…»

 
 

Повернутися
21.05.2015
Категорія: Культура
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...