Звернення Андрія Закревського в №3

Хочу попросити вас об’єднатися зі мною спільною думкою про Україну. Разом згадати найщасливіші дні вашого життя: сімейні свята, народження дітей, замилування природою і затишок рідних домівок.

Прошу вас пам’ятати про це саме зараз. Нехай ці спогади стануть для вас мірилом, еталоном життя. Нехай вони стануть тим критерієм, з яким ви будете порівнювати все, що відбувається навколо.

Мій сусід запитав у мене, що потрібно зробити, аби закінчилася війна і в Україні запанував мир, і я не знаю жодної іншої поради, окрім однієї: треба краще жити і краще воювати!

Наполеон наказав насадити дерев по обидва боки дороги, щоб солдати йшли в тіні, і коли йому зауважили, що дерева виростуть тільки через двадцять років, він відповів: «Тоді починайте садити негайно!». Так і народи роками виховували в собі почуття власної гідності.

Наш земляк, Іван Казимирович Патриляк, нині він декан історичного факультету державного університету імені Т. Шевченка, якось сказав мені: «Будемо, як чехи - воювати і воювати, сотню років, доки нас просто не почнуть боятися та поважати».

Їдуть труни з тілами наших солдатів вулицями наших міст, але ще більше на них тих, хто залишився в живих. Усе більше серед тих, кого не залякають бандитські пики політиків, все більше досвідчених воїнів, котрі знають, з якого боку треба братися за автомат.

А наше завдання - стати тим самим середнім класом, якого так бояться олігархи: стати тими, хто може забезпечити наших воїнів кращою зброєю на війні! А якщо потрібно – ще й тоді, коли вони повернуться додому.


Повернутися
12.02.2015
Категорія: Колонка Андрія Закревського
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Незалежність нашої країни складається із нас, наших життів, наших вчинків і наших рішень. Незалежність це не дань і навіть не день. Не парад і не пишне свято.  Її можна порівняти хіба з повітрям – по справжньому незалежність можна відчути тільки тоді, коли її бракує, коли вони зникає або її у вас відбирають. Українці знають ціну незалежності.  Останні чотири роки ми засвоювали цей урок.

    Справжня незалежність не починається з "усього", вона починається з "нуля". Сьогодні. Через бруд, кров, піт, мозолі, могили... Зрештою, останні чотири роки – це лише верхівка «айсберга», з яким ми зіткнулися. Насправді ми двадцять сьомий рік перебудовуємо на нормальний будинок «казарму», споруджену радянськими архітекторами-деміургами. Вони, незалежно від задуму, вміли будувати тільки казарми…  Хмара пилу від нашого «будівництва» осідала довгі роки, заступаючи нам зір, і аж тепер простір довкола потрохи розвиднюється.  Стало видно людей, які відстоюють, впроваджують нове, підтримують, формують, будують, ризикують, не мовчать, не падають духом і не дають іншим, групуються, тягнуть гуртом, вірять… Разом ми збудували власну державу. Тепер треба поліпшувати її якість.