Звернення Андрія Закревського №17

Десь із півтора року тому в Україну нарешті прийшла мода на все українське. Нині ця «мода» більше нагадує кітч.  В одній із торгових мереж із більшістю  товарів російського виробництва на продаж патріотично виставили патріотичні буханки патріотичного хліба. На ньому не тільки викарбуваний тризубець, ще й зветься він “Патріот”.  Цей шедевр вишиватництва (у кращому стилі російського ура-патріотичного маразму) годиться запивати не чим іншим, як горілкою «Бандерівська». Рекламу бачили? Червоно-чорні знамена,  чубаті  козаки, сказане з придихом Сіркове «Рабів до раю не пускають». Рабів до раю не пускають… Саме такий останній запис залишив на своїй сторінці у соцмережі наш із вами земляк, 19-річний Устим Голоднюк зі Збаража, перед тим, як 20 лютого назавжди піти на вулицю Інститутську… Навіщо вичавлювати з себе раба вчинками? Цинічні рекламодавці запевняють, що відчути себе героєм можна уже після «патріотичних» ста грамів…  І поки наші Герої воюють на Сході з «ватниками», а наша війна тут - з «вишиватниками».

У вишиватників жовто-сині паркани на подвір’ї і російська попса (ну або ж на крайняк Сердючка) у програвачі. «Вишиватники» рясно обвішують червоно-чорними прапорами авто, яке щодня припарковують  на дитячому майданчику. Вони прикрашають оселі українськими сувенірами і при цьому щодня купують російські товари: вони дешевші. Збірки для АТО вони ігнорують. Скриньки з пожертвами для солдатів на фронті для них не існує. «Най ті дають, хто армію розкрадав, а я чого мушу?». «Вишиватники» минають візочок в супермаркеті, де є список з необхідними речами для вояків: «ай, збирають-збирають, і ніц толку з того нема…» У лементі тих, кого влучно називають «вишиватники»,  надзвичайно багато фальшивих нот.  Вишиватники найголосніше кричать «що робить влада?!» Крик виходить голосний, бо резонує з відрижкою від пива і лине з дивану в телевізор.

 
 

Повернутися
21.05.2015
Категорія: Колонка Андрія Закревського
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Незалежність нашої країни складається із нас, наших життів, наших вчинків і наших рішень. Незалежність це не дань і навіть не день. Не парад і не пишне свято.  Її можна порівняти хіба з повітрям – по справжньому незалежність можна відчути тільки тоді, коли її бракує, коли вони зникає або її у вас відбирають. Українці знають ціну незалежності.  Останні чотири роки ми засвоювали цей урок.

    Справжня незалежність не починається з "усього", вона починається з "нуля". Сьогодні. Через бруд, кров, піт, мозолі, могили... Зрештою, останні чотири роки – це лише верхівка «айсберга», з яким ми зіткнулися. Насправді ми двадцять сьомий рік перебудовуємо на нормальний будинок «казарму», споруджену радянськими архітекторами-деміургами. Вони, незалежно від задуму, вміли будувати тільки казарми…  Хмара пилу від нашого «будівництва» осідала довгі роки, заступаючи нам зір, і аж тепер простір довкола потрохи розвиднюється.  Стало видно людей, які відстоюють, впроваджують нове, підтримують, формують, будують, ризикують, не мовчать, не падають духом і не дають іншим, групуються, тягнуть гуртом, вірять… Разом ми збудували власну державу. Тепер треба поліпшувати її якість.