Еко-посуд… з кукурудзи, зубні щітки — з целюлози

І все це — в Україні! Українські розробники створили замінник пластику, і за свої ідеї увійшли до п’ятірки кращих винахідників світу. Посуд і зубні щітки з кукурудзи екологічно безпечні і повністю розкладаються за кілька років. Про це розповідає Сегодня.ua.

Врятувати країну від сміття і робити посуд з кукурудзи – про таке давно мріяла Ольга Коваль з чоловіком. Два роки тому, задум вдалося втілити в життя.

“Якщо вона потрапить до компостної ями, то вона розкладеться в біологорозчинну продукцію – ну, і в біодобриво. Це кукурудзяний крохмаль – 80%, все інше – додаткові інгредієнти. Ніякого додавання хімічного там нема”, – розповіла Коваль.

Тарілки, стаканчики і столові прибори з кукурудзяного крохмалю коштують на кілька копійок дорожче пластикових. Зараз Ольга шукає інвесторів, адже на виробництво екопосуду потрібно півмільйона доларів.

А Ілля Кичук мріє, що одноразові зубні щітки з пресування целюлози замінять пластикові, якими користуються в багатьох європейських і американських готелях і в’язницях.

“Готелів у світі двісті тисяч. Кожен день викидається 6 тонн одноразових щіток. Якщо ми будемо з цим боротися, ми скоротимо викид і СО2, і пластик в океан”, – розповів розробник.

Цей винахід Іллі та його колеги Дарини увійшов у ТОП-5 кращих еко-стартапів світу. У червні вони привезли нагороду з Німеччини – і вже знайшли першого замовника. Показати екологічні ініціативи українських винахідників за кордоном допомагають Роман Зінченко з братом.

“Дуже часто ми бачимо такий ефект відкриття “ой, ми не знали, що у вас багато всього”, і це не може не тішити, але нам треба працювати над “огранюванням алмазів”. Є місток між екологічними талантами і підприємництвом, коли ми цей місток повністю побудуємо, то думаю, що ми побудуємо в Україні нову економіку і наш зелений ВВП активно рухатиметься вперед”, – розповів координатор Української мережі енергетичних інновацій Роман Зінченко.

https://ukrcwm.com


Повернутися
21.09.2018
Категорія: Новини
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...