Анекдоти

Чоловік і дружина скандалять:

— Беру свої слова назад.

— Ти вирішив вибачитися?

— Ні! Я придумав нові!

**

— Абраме, чого ти такий задоволений?

— Тещу проводжав.

— А чого обличчя брудне?

— Цiлував потяг.

 * * *

 Сiмейний обiд. Теща каже зятевi:

— Синку, вiдрiж, будь ласка, ковбаси, скiльки не шкода.

— Мамо, я не вмiю так тонко нарiзати.

 * * *

 — Скажіть, будь ласка, а чого в генерала на цьому пам’ятнику така дивна поза?

— Розумієте, запланували кінну статую, але потім на коня грошей не вистачило.

 * * *

 Дівчина вирішила розлучитися зi своїм хлопцем, бо вiн постiйно її виправляв. Вона прийшла до нього додому і сказала:

— Едіку, нам потрібно серйозно поговорити.

— Мене звати Юра.

— Ось бачиш, хоч що б я сказала, тобі все не так.

**

— А правда, що риба корисна для мозку?

— Так, особливо риболовля — для розвитку уяви.

 * * *

 — Хлопче, а вас не вчили в дитинстві поступатися місцем у транспорті літнім людям?

— Бабусю, але це ж моє авто.

 * * *

 Влаштувався циган за харчі до фермера працювати. Прийшов час обіду. На обід — млинці. Сидять, їдять: фермер по одному бере, а циган — по два.

Фермер не витримав:

— Що ти все по два та по два?

Циган:

— А що мені, по три вдавитися?

 * * *

 Кишенькового злодія-рецидивіста збив на вулиці мотоцикл і втiк iз місця події. До потерпілого під’їжджає полiцейський.

— Ви запам’ятали його номер?

— Ні, — хрипить постраждалий, — але ось його гаманець.


Повернутися
19.07.2018
Категорія: Розваги
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Незалежність нашої країни складається із нас, наших життів, наших вчинків і наших рішень. Незалежність це не дань і навіть не день. Не парад і не пишне свято.  Її можна порівняти хіба з повітрям – по справжньому незалежність можна відчути тільки тоді, коли її бракує, коли вони зникає або її у вас відбирають. Українці знають ціну незалежності.  Останні чотири роки ми засвоювали цей урок.

    Справжня незалежність не починається з "усього", вона починається з "нуля". Сьогодні. Через бруд, кров, піт, мозолі, могили... Зрештою, останні чотири роки – це лише верхівка «айсберга», з яким ми зіткнулися. Насправді ми двадцять сьомий рік перебудовуємо на нормальний будинок «казарму», споруджену радянськими архітекторами-деміургами. Вони, незалежно від задуму, вміли будувати тільки казарми…  Хмара пилу від нашого «будівництва» осідала довгі роки, заступаючи нам зір, і аж тепер простір довкола потрохи розвиднюється.  Стало видно людей, які відстоюють, впроваджують нове, підтримують, формують, будують, ризикують, не мовчать, не падають духом і не дають іншим, групуються, тягнуть гуртом, вірять… Разом ми збудували власну державу. Тепер треба поліпшувати її якість.