Медицина прогресує. Але й віруси також…

      Більш як дві третини людей не дотримуються правил елементарної гігієни в повсякденному житті, і серед чоловіків нечупар набагато більше, ніж серед жінок. Такого досить несподіваного висновку дійшли співробітники Комітету з гігієни Великобританії. Дослідники з'ясували, що більшість людей не миють руки після відвідування туалету, перед готуванням їжі, після кашлю або чхання, після поїздки у громадському транспорті тощо. Причому така поведінка характерна не для представників слаборозвинених африканських племен, у яких і мило є не в кожній домівці, а для цілком цивілізованих мешканців Туманного Альбіону.

      За даними Комітету гігієни, один із десяти опитаних англійців визнавав, що він не миє руки після туалету. Чверть опитаних цілком спокійно могли взятися за їжу після того, як тримали на руках тварин. Половина англійців не вважала за потрібне мити руки після прогулянки на вулиці й відвідування громадських установ, які щодня пропускають через себе сотні людей. Причому для більшості опитаних стало справжнім відкриттям те, що практично в кожному будинку найбільше мікробів скупчується не в туалеті, а на вимикачах і дверних ручках.

      За словами голови Комітету з гігієни Великобританії, вірусолога Джона Окфорда, незважаючи на поінформованість людей про мікроби й віруси, у сучасному житлі можна знайти набагато більше мікробів, ніж у 1940-х роках, до винаходу антибіотиків.

      Науковці мають одне пояснення такому парадоксальному факту. Не володіючи надійним захистом проти інфекційних хвороб, наші предки мусили суворо дотримуватися правил гігієни. А сучасна людина, впевнена в тому, що досить випити жменю таблеток, і будь-яка інфекція буде здолана, лінується зайвий раз вимити руки. І дарма. Скажімо, віруси грипу здатні зберігатися на долонях до п'яти хвилин, а на твердих поверхнях — до двох діб. Потрапивши звідти на слизову носа, рота чи ока, патогенні мікроорганізми можуть спричинити захворювання.

      Тому медики радять: для того, аби не підхопити заразу, треба якомога частіше мити руки, особливо після прогулянки на вулиці та поїздки у громадському транспорті. А фахівці Всесвітньої організації охорони здоров'я рекомендують витирати руки одноразовими серветками із дезінфікуючими компонентами або компонентами спирту, якщо людина не має доступу до води й мила.


Повернутися
19.07.2018
Категорія: Життя
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...