Бережіть, як зіницю ока!

Це тільки взимку здається, що літо — найтепліша, найсонячніша, а тому найпрекрасніша пора року. А коли доходить до справи, з’ясовується, що це ще й час теплових ударів та різноманітних опіків — від банальної облізлої шкіри на спині до серйозних уражень сітківки. Лікарі–офтальмологи розповідають, що кожної осені до них масово звертаються пацієнти зі скаргами на погіршення зору. У когось «розмивається» зображення, у когось — очі болять, наче туди хто пісочку насипав, а хтось ніяк не може позбутися темної плями посеред отриманого зображення. І дуже часто з’ясовується, що ці симптоми — результати кількамісячної роботи «скаженого» сонця та відсутності нормального захисту очей від шкідливого випромінювання. Чому так трапляється і що з цим робити?

Око — дуже складний і тендітний орган, який не любить агресивного впливу зовнішнього середовища. Причому агресивний вплив — це не тільки боксерський удар чи бризка розпеченої олії, а й такі зовні непомітні речі, як занадто сухе повітря в приміщенні (при якому пересихає слизова оболонка й відкриваються «вхідні ворота» для мікробів) чи вплив шкідливих ультрафіолетових променів (коли процес може дійти навіть до незворотної сліпоти). Проблема полягає в тому, що ми не бачимо шкідливого випромінювання, адже, на відміну від блакитного чи жовтого кольорів, ця частина спектру — невидима для людини.

Найбільш небезпечною є короткохвильова частина сонячного спектра — випромінювання А, В, С. На щастя, найстрашніші промені С затримує озоновий шар планети, тож вони практично не доходять до поверхні Землі. Промені А та В частково усуває стратосфера, але вони все ж таки долітають до нас у чималій кількості.

Лікарі кажуть, що сонячні «удари» по очах можна умовно поділити на гострі та хронічні. Перші, пов’язані з недовготривалим, але сильним випромінюванням, можуть призвести до глибоких опіків сітківки й подальшої втрати зору. Найбільше таких пацієнтів українські офтальмологи приймали у період сонячного затемнення. Тоді багато дорослих і дітей спостерігали за цікавим астрономічним явищем через підкопчені скельця, пластини використаних комп’ютерних дискет, пивні пляшки й інші саморобні пристрої. Люди не здогадувалися, що більшість цих пристосувань насправді не захищають око від шкідливих променів, а лише створюють ілюзію захищеності. Були й такі унікуми, які розглядали сонячний диск так, ніби читали книгу, — неозброєним оком. Як результат — невдовзі після затемнення в офтальмологів різко додалося роботи. Українці приходили до лікарень із ретинальними опіками. Випадки були настільки промовистими, що на цю тему на кафедрі офтальмології навіть було захищено дисертацію.

Інший вид ураження шкідливим ультрафіолетом — хро­нічний, коли людина регулярно отримує невеличкі порції шкідливого світла. Процес зазвичай розтягнутий у часі, тому не настільки помітний для людини. Але від того — не менш небезпечний.

Якщо люди багато часу проводять на вулиці та не користуються сонцезахисними окулярами, то поступово «накопичують» проблеми з очима. Ці промені запускають цілий каскад біохімічних реакцій, які призводять до перекисного окислення ліпідів та утворення вільних радикалів. Якщо в організмі збережений нормальний антирадикальний захист (або завдяки власному імунітету, або завдяки вживанню вітамінів, мікроелементів, які надходять з продуктами), це не так небезпечно, відбувається нейтралізація негативного впливу. Але в більшості сучасних людей цей захист підірваний безліччю чинників. Це божевільне зорове навантаження від надмірного перегляду телепередач, роботи за комп’ютером, впливу галогенових джерел світла, читання, письма; нераціональне харчування, куріння, алкоголь, стреси. Люди не відпочивають, скільки треба, дихають забрудненим повітрям, п’ють неякісну воду. Цей комплекс факторів негативно впливає на очі. І шкідливий ультрафіолет нерідко стає пусковим механізмом для початку дегенеративних змін у сітківці, що призводить до погіршення і навіть незворотної втрати зору».

 «Сонячні» ураження супроводжуються набряками повік, відчуттям піску в очах, сльозотечею, почервонінням. Також може виникати погіршення зору, викривлення прямих ліній (коли пацієнт дивиться на пряму, а бачить криву), погіршення сприйняття кольорів. Іноді праве і ліве око сприймають один і той самий предмет як різний за розмірами. Ще в полі зору може з’явитися темна цятка чи пляма, яка нікуди не зникає, незалежно від того, на що людина дивиться. А часом хворий навіть не може точно сформулювати скаргу: мовляв, щось не так, відчуваю якийсь дискомфорт. «Починаєш перевіряти, а в пацієнта одне око бачить на 100%, а на другому гострота зору знизилася до 0,3 (тобто око бачить лише на 30%), у полі зору випадіння, набряк сітківки в центрі, — каже лікар-офтальмолог. — Зображення надходить, але мозок не може нормально злити ці картинки в єдине ціле. А людина не розуміє, що з нею. Не дивно, що їй некомфортно. До речі, необхідно зауважити, що контролювати зір самостійно необхідно окремо на кожному оці, оскільки високий зір на одному оці може маскувати початкове зниження зору на іншому».

Тому, шановні читачі, якщо ви помітили в себе бодай один із цих симптомів, вам необхідно терміново звернутися до лікаря–офтальмолога, не чекаючи більш серйозних ускладнень. А щоб запобігти такому ураженню очей, обов’язково користуйтеся сонцезахисними окулярами. І не лише в сонячну погоду, а й тоді, коли небо затягнуте хмарками. Бо навіть того ультрафіолету, який потрапляє крізь хмари, вистачає, щоб спричинити ураження сітківки. Крім того, не треба забувати про підступність відбитого випромінювання. Чому в людини, яка відпочиває на березі водойми в літній день, досить швидко починають боліти очі? Причому не рятує ані парасолька над головою, ані панама чи кепка... А тому, що, за елементарними законами фізики, сонячні промені відбиваються від водної поверхні, тож під певним кутом можуть «залетіти» під парасольку, просто в очі. Оскільки відблиски на воді мають таку саму пошко­джуючу дію, що й пряме світло, очі болять і вимагають захисту. Треба знати, що перебування біля води, читання без захисних окулярів у яскравий сонячний день — подвійна небезпека.


Повернутися
19.07.2018
Категорія: Життя
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...