Тернополянка побувала в унікальному саду
Він не належить до тих, кому треба у свої 45 оглядатися і визначати періоди, коли був щасливий. Йому ніколи це робити. Він зайнятий господарством, сім’єю, підростає троє синів, яким хочеться залишити спадщину. Цікавий і неординарний цей чоловік Павло Тулба з Одеського села Троїцьке. За освітою – винороб, планував на Молдовських рідних просторах застосовувати свої знання. Але так ні дня і не працював за тією спеціальністю. Натомість, у Біляївському районі Одещини заклав унікальний змішаний сад, де у промислових масштабах одночасно вирощує волоський горіх, фундук і шипшину із саджанців. Так він став власником, а солідніше – президентом сільськогосподарського кооперативу «Горіх Причорномор’я», яке знають не лише в Україні, а й у світі.
Передумовою було те, що за 10 років експорту горіхів з України, відчув нове віяння зі світових ринків, на яких заправляли американці і китайці. За останні 15 років світове виробництво цих плодів майже потроїлося. Україна зайняла гідне місце в п»ятірці виробників горіхів серед таких країн, як Китай, Америка, Туреччина, Ірак і посідає перше місце з експорту цього товару серед країн ЄС. А за прогнозами на перспективу, далеко забігаючи, спеціалісти пророкують дефіцит цього продукту. Пан Тулба давно мріяв мати свій горіховий сад і вирахував, що закладка нових промислових садів і виробництво горіхів – один із перспективних сегментів для розвитку власного підприємництва. Експортувати горіхи з України прозоро не можна, а в тіні – нецікаво. Серед проблем того минулого життя згадує, що в Туреччину наші плоди якимось чином телепортувалися через вільні ринки Росії, Ірану, Іраку. Але на Іракських блок-постах американські солдати не вітали цю продукцію, бо Америка зацікавлена у поставці своїх каліфорнійських горіхів, це найбільший регіон у світі з вирощування цього продукту.
– А ще американці розуміють, що коли ми розвинемо цю галузь, то придавимо їх на світовому ринку. Вони не можуть збільшувати плантації вирощування, у них нема місця, а ми можемо будь-які землі освоювати, горіх росте всюди. Такого обсягу і території сприятливої для вирощування цієї культури, як у нас, ніде немає, – каже підприємець.
Свій сад пан Тулба садив з перспективою вибудови вертикально інтегрованої компанії не лише з вирощування, а й з продажу саджанців, виготовлення препаратів для догляду за садом, переробки продукції на власних потужностях та її експорту. Сировинним додатком до якоїсь кондитерської підприємець не хоче бути. Засадив горіхом перші 35 гектарів у 2012 році. Порахував. Зрозумів, що не діждеться прибутків. Затрати величезні, господарство поливне, комунікації проводити в поля – шалені гроші, які складають основну собівартість садка.
І тоді з’явилася ідея про ущільнюючі культури. Вибір спочатку впав на фундук. Догляд за фундуком (окультуреною ліщиною) не вимагає великих знань і зусиль. «Недарма його в Італії називають «дерево для ледачих», адже фундук невибагливий у догляді», – пояснює підприємець.
Наступного року тут заклали ще 35 гектарів, але вже змішаного горіхового саду.
Перед цим проконсультувалися з вченим, який закладав такі сади в Радянському Союзі і впевнилися, що ці дві культури мирно співіснуватимуть. І, якщо раптом, погода не сприятиме урожаєві одних горіхів, то будуть плодоносити інші. Ліщина розглядається ще і як допоміжна культура, необхідна для запилення. 10х10м розміщуються дерева волоського горіха та між ними – 5х5м —фундук. Достигають плоди одночасно.
– Особливих «побажань» щодо ґрунту немає, – каже підприємець. – Фундук не любить піщаних, заболочених і засолених ґрунтів. Кислу землю бажано вапнувати. Кущі непогано ростуть на задернілих ділянках. Але відгукуються з вдячністю на регулярну оранку.
Не лякає власника сільськогосподарського кооперативу «Горіх Причорномор’я» і час окупності закладених коштів на це багаторічне очікування врожаю. Капіталовкладення в гектар горіхового саду складають $10-20 тис. Терміни окупності — 7-8 років. Щоб отримати прибуток з фундучного саду, знадобиться мінімум два роки. А плодоносити на повну потужність він починає за 3-4 роки. У господарстві вже є такі плантації. За словами бізнесмена , кущ фундука щорічно може дати від 5 до 10 кг плодів. Обов’язкова умова – крапельний полив. Термін зберігання окультуреної ліщини в шкаралупі – 3-4 роки в сухому і прохолодному приміщенні. Можна почекати свою ціну. Базовий розрахунок прибутковості бізнес-ідеї: середня врожайність фундука – 2-2,5 т із одного гектара, вихід ядер в середньому 50% і оптова закупівельна ціна – $2500/т за горішки у шкаралупі і від $5800/т – за чищені ядра горіхів. Після вступу у плодоношення у планах підприємства отримувати 300-400 тонн волоського горіху і стільки ж фундука.
Минулоріч були пробні партії збору горіхів, які і підштовхнули на думку про переробне виробництво. Помоніторив горіховий ринок і віднайшов цікаві варіанти, які відкривають перспективи його саду.
Крім грецького горіха і фундука Павло Тулба висадив на своїх полях шипшину. Поля уявні. Вдалося купити плацдарм закинутого сільського сміттєзвалища. Бульдозерами назгрібали і вивезли сміття, яке покоїлося на місці колишньої ферми. Так серед каркасів, вибоїн фундаменту, роблячи ломом дірки, посадили цю лісову красуню. Серед бур’янів кущі вижили. На знак подяки, аграрії-горіхівники замульчували рослину і провели під кожен кущ полив. На цих невгіддях шипшина зав’язалася така крупна, як райські яблучка. Черенкування раніше закладених саджанців, дало можливість ущільнити 35 га горіхового саду шипшиною. Коли горіх виросте, накриє шипшину, вона відійде. Але років 15 плодоноситиме і поверне вартість затрат на посадку горіхів.
– Вирощування шипшини невитратне, її можна саджати на непридатних для традиційного землеробства землях, – схилах, балках, – говорить підприємець. – Для висадки потрібно 6 тис. саджанців на гектар, а плодоносити рослина починає на третій рік і 20 років з неї можна збирати врожаї.
Цьогоріч їй обіцяють гарні умови збору, сушки, переробки. Восени запрацює комплекс переробки горіхів. Плоди шипшини можна сушити на тому ж устаткуванні, що сушаться і горіхи. Збирають урожай червоних корисних ягід після горіхових жнив. Підприємливий бізнесмен уже знає кому потрібне для виготовлення олії насіння шипшини, а вітамінна шкірка знайде застосування у себе на виробництві чаїв, добавок до основного виробництва висококласної продукції, аналогів якої нема в країнах Європейського союзу.
Наступним компонентом бізнес-моделі Павла Тулби є трюфель, делікатесний дорогий «золотий» гриб, який , з»ясовується, вдало культивувався в Україні з незапам’ятних часів. Знали його, як «волове серце» і експортували в Європу, бо землі для його росту в Україні – благодатні. Зараз в Європі, тенденція фундукових садів рухається в напрямку вирощування трюфеля на коренях фундука. Тому розвиток даного напрямку є пріоритетним для господарства. Але поки що цей компонент в категорії мрії. Найперше, що треба – дослідити грунт на мікоризу, а потім, якщо треба, збагатити нею посівний матеріал.
– Маємо потужний ферментативний апарат, ( наш друг Олександр Джига розробив біоферментатор) здатний виробляти різні специфічні ферменти, що можуть перетравлювати (розщеплювати) найрізноманітніші поживні речовини у ґрунті. Він став нашим консультантом. Якщо приклеюємо його ідею до нашого саду – мова піде про успішне виробництво, – розповідає Павло Тулба.
А мікоризувати тут грунт будуть ще і через насіння медоносної трави фацелії, яку сіятимуть в міжряддях саду після гірчиці, яка вирівнює якість грунтів. Користь подвійна: поліпшення грунту під грибницю і для бджіл ласощі. Коли горіхознавці-грибоводи одержать потрібний рівень мікоризації, тоді трюфель розкладуть на спори і внесуть безпосередньо під корінь дерева. Це забезпечить своєрідний симбіоз: з одного боку, рослина постачатиме цукри для грибів, які мешкають на її корінні, з іншого — гриби в процесі розвитку підтягуватимуть воду й поживні речовини для рослини. Але грибів, з якими корінь цього горіха вступає в співпрацю, багато. Тут головне «заразити» молодий корінь мікоризою саме трюфеля і чекати врожаю. А дізнатися чи прижився той гриб, якого хочуть підприємці, можна років через п»ять і більше. Якщо так, то на виході можна отримати урожай трюфельних грибів — від 4 до 200 кг з гектара. Але весь час треба мікоризувати грунт. Ось чому вирошування цього «чорного алмазу» – процес трудозатратний.
– Попередньо вирощування трюфелю нам обійдеться від 1,5 до 3 тис. доларів на гектар. Якщо все гаразд, то три роки піде на підготовчий процес, і ще чотири роки має пройти до першого врожаю. За песимістичним сценарієм на це може знадобитися до 10 років, – ділиться планами підприємець. – Але коли дочекаємося врожаю ( цьогоріч роблять перші кроки в цьому напрямку), технологічно доведемо, що ми вирощуємо штучно цей гриб (бо продаж диких у нас заборонена, він занесений до Червоної книги), тоді можемо торгувати чорним трюфелем на ринках світу за ціною від 600 до трьох тисяч євро. І не треба, щоб його в нас шукали з спеціально натренованими собаками чи орієнтувалися на смаки диких свиней, його покажуть мухи. Запах ліщини ці крилаті не переносять, а от від грибного аромату – мліють і скупчуються над ним. Рій мух і покаже, де шукати грибні скарби. Завдяки комбінованому підходу з однієї ділянки ми можемо збирати три види врожаю – грецький горіх, фундук і трюфель, що дає надію на довгострокову перспективу розвитку. Адже всі ці три види насаджень, використовувані нами, можуть успішно давати плоди протягом наступних 100 років, – підсумовує господар кооперативу «Горіх Причорномор»я».
-Оскільки ми будемо висаджувати медоносну траву і в перспективі нам для виробництва буде необхідний свій мед, ми завели пасіку, – каже бізнесмен. – Це буде мономед, тобто зібраний з однієї культури. Знайшли таку людину, якій подарували 100 вуликів, і благословили, щоб пасічник щороку нам прирощував сто вуликів, які вже будуть нашими. Отож, маємо уже 200 вуликів.
Як же зводить кінці з кінцями і розвивається молодий підприємець, шостий рік очікуючи врожаїв?
У Павла Тулби секретів нема. Стартовий капітал був від збору і продажу горіхів. За словами горіхівника, на початкових етапах закладки саду важливим джерелом доходу був продаж молодих саджанців горіхів з подальшою консультацією по догляду. Саме тому на території кооперативу облаштувли маточник, де вирощують саджанці. Їх отримують методом зеленого черенкування. Таким чином можна здешевити цей процес, даючи саджанці в кредит для того, щоб члени кооперативу вирощували продукцію під підприємство.
Потім інвестиції зробили однодумці. Тепер їх в кооперативі одинадцятеро. Це одномрійники пана Тулби про сад, які займають понад тридцять гектарів. Фірма створює сад під ключ. Хоче людина мати свій сад, купляє ділянку і горіхознавці за 20 тисяч доларів за гектар обслуговують насадження на закупленій площі, доводячи його до врожаю.
– Захочуть власники в нас переробляти, ми заберемо врожай, не захочуть, як хочуть. А посаджений сад уже значно дорожчий. Але людина має гроші, скільки тих хат купляти, джипів? Укладають гроші в сад, у горіхи. Це не миттєві прибутки, але дуже перспективний бізнес.-каже Павло Тулба. – А нам гроші є куди вкладати. Німці порахували перший проект з переробки. Взяли з поля горіх, відкалібрували, помили, почистили. Така лінія коштує 800 тис. євро. Це без вартості приміщення, комунікацій, комбайнів. Тобто, коли ми на садок затратили 1,5 млн. євро, то на лінію переробки ще скільки треба.
Але лінія уже стоїть у відбудованій стайні, спеціалісти модернізували її, щоб підійшла для горіхів обох видів. Тут вперше в Україні уже реалізують об’єднання товарних партій, організовують сушіння, сортування, ферментацію і чищення горіхів. Тобто, вже за 5–8 років до повної врожайності тут заздалегідь готуються. За минулий сезон у господарстві здійснили доробку близько 280 т горіхів, а в перспективі хочуть вийти на рівень близько 6000 т і більше, бо площу із 150 га господарство планує розширити до 200.
– Хочемо перевести сушарку з газу на паливний котел, спалюватимемо шкаралупи з горіхів, пелети із соломи, які закуплятимемо в сусідньому агропідприємстві. Техніка французька, але будемо обслуговувати силами українських спеціалістів, так дешевше,- говорить підприємець.
Уже з вересня все тут працюватиме по-новому. На першому етапі, поки ще врожаї пробні, хочуть робити горіхи з медом. Взимку вони їздили на Міжнародну торговельну виставку в Берлін з моделлю співпраці й уклали контракти. Є договір з європейською компанією, яка буде займатися в Європі розфасовуванням продукції фірми «Горіх Причорномор’я» — горіхів з медом. Тоді ж вони возили пробну партію продукції на дегустацію гравцям плодоовочевої сфери, які з’їжджаються на такі заходи, щоб представити свою філософію свіжого бізнесу.
– Ми брали участь у багатьох світових виставках, таких як: Fruit Logistika, GoolFood, Polagro. Участь у подібних заходах дала можливість краще зрозуміти європейського покупця та ринок, а консультації зі світовими фахівцями дали нам можливість розробити продукт у вигляді медово-горіхової пасти, аналогів якому немає на ринку Євросоюзу. Таким чином, ми пішли шляхом побудови продажів нового й унікального для Європи продукту. То до нас стояла черга на пробу горіха з медом. «Гуд» – хвалили,- розповідає Павло Тулба.
Це вже був мелений горіх, а в попередній рік світила агрогосподарств не з меншим захопленням дегустували залиті медом ядра горіхів. Вдосконаленню межі немає. У Троїцьких садівників є партнери, які мають сертифікати на дикорослі ягоди, у перспективі тут планують і ягоди додавати.
– Виробництво зорієнтоване тільки на експорт, бо український ринок ми цим не здивуємо. Ставлячи переробні лінії, займаємося реєстрацією торгової марки. Тим, хто входить в наш кооператив , зможемо давати вищу ціну за горіхи, за рахунок дорожчого продукту , що продаватимемо за кордон, – акцентує підприємець.
Знаючи як у світі справи з органічною продукцією, бізнесмен уже моніторить технологію з вирощування грецьких горіхів, щоб у перспективі таки одержати органічний сертифікат. Тут прораховано, що перехід до органічного виробництва дасть можливість отримувати по 300-400 тонн волоського горіха і фундука. Сертифікація дасть можливість продавати максимально дороблену на власних потужностях продукцію із високою доданою вартістю.
– Адже навіть, якщо наша горіхова продукція буде дещо нижчою за якістю на початкових етапах, то ми зможемо отримувати за неї преміальну ціну – у світі спостерігається великий попит саме на органічні горіхи, – ділиться планами пан Тулба.-У майбутньому хочемо створити комплекс на 500 тисяч саджанців фундука і 50 тисяч грецького горіха. Є велика арабська корпорація, яка зацікавлена в закладанні в Україні горіхового саду на 5 тисяч гектарів. Вони побачили результати нашої роботи і їх це зацікавило. Ми досвідом ділимося зі всіма, секретів нема ні від кого. Ми наголошуємо, що окупність, включно із затратами на переробку, складе 15-20 років. У цьому плані горіхи – це довготривалий бізнес.
Складність, за словами голови кооперативу, у тому, що наразі виробництво горіхів надто роздроблене за структурою. Це заважає як ефективному виходу на зовнішні ринки, так і впорядкуванню роботи цієї галузі на внутрішньому ринку.
– Ми, як виробники, зацікавлені, щоб була можливість об’єднуватися в кооперативи, на базі яких будуть застосовуватися стандартизовані технології, сушарки, переробні лінії та інша інфраструктура. А за рахунок формування величезних партій однорідного товару, контактувати з глобальними трейдерами, які даватимуть зрозумілі ціни за товар. Це буде і авторитет держави на світовому горіховому ринку. Вважаю, що створення кооперативів для закладки садів і переробки горіхів – справа часу, – переконаний горіхівник.
І все таки є в нього секрет. Він розуміє важливість і вагу проблеми, і вбачає в горіхах частинку екосистеми. Він міцно стоїть на землі. Йому не треба оглядатися назад, щоб розпізнати моменти щастя. Він щасливий тут і зараз у своїх життєствердних клопотах, досягненнях і планах, бажаннях і мріях.
Досвід сільськогосподарського кооперативу «Горіх Причорномор’я» став доступним завдяки прес-туру: «Одеська область – досвід реформ», який реалізує Харківський прес-клуб у проекті «Реформи в Україні очима журналістів регіональних медіа».
Людмила ОСТРОВСЬКА
← Повернутися
