До Карпат - не лише на краєвиди, а й на чорниці!

Зазвичай ягоди (саме так жителі карпатських сіл називають чорниці) дозрівають наприкінці червня — на початку липня, і збирають їх цілий липень, а цього року в сере дині червня місцеві вже збирали перші врожаї.

Торік природа завинила: через травневі приморозки цвіт чорниці у Карпатах померз, відтак ягід було мало. Цього року природа ніби віддає борг, компенсовує людям торішні збитки. І селяни поспішають на «чорничні плантації».

У пані Оксани пальці фіолетові, про манікюр на найближчий час мусить забути. Зі самого ранку йде на полонину, де чорничні плантації, і кілька годин поспіль, не розгинаючи спини, збирає ягоди. Наразі збирає для власних потреб. «Коли ягоди починають приймати заготівельники, то собі шкодуєш, бо хочеться грошей заробити, — каже жінка. — А де у селі ще заробиш? Хіба на ягодах. Крім того, перші чорниці добрі на варення, бо тверді, „м'ясисті“, ще не встигли набрати „зайвої“ вологи». Вчора за кілька годин 18 літрів зібрала.

Зранку селяни з відрами та наплічниками йдуть по афини. Сезон короткий, усі хочуть заробити, а цим користуються перекупники, які з минулої неділі вже почали приймати ягоди. Торік приймали по 35 гривень, бо ягід було мало. Нині беруть по 30 грн за кг.

Цього літа, на відміну від попередніх, людей у карпатських селах залишилось не так багато — повиїжджали на заробітки. Хто у Польщу на полуниці, хто у Чехію на заводи… Особливо молодь активно їде. Тож по ягоди йдуть хіба старі та діти.

Місцеві збирають чорниці спеціальними саморобними пристроями, так званими чесалками-дергачками, що нагадують великий гребінець. Пані Оксана наразі збирає руками, дергачкою ще не користується, бо, каже, є ще доста зелених ягід, і дергачки їх понищать. Бідкається, що селяни на це не зважають, беруть дергачки і вичісують кущі «під нуль». Як з тим варварством боротися, не знає. «Хіба би голова сільради ще хоча б на тиждень заборонив заготівельникам приймати ягоди, щоб дозріли», — каже жінка. Бо до свідомості людей годі достукатися, коли йдеться про гроші.

https://wz.lviv.ua/article/372999-chornytsi-u-karpatakh-dozrily-z-vyperedzhenniam-hrafika


Повернутися
24.06.2018
Категорія: Новини
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...