ЗВЕРНЕННЯ АНДРІЯ ЗАКРЕВСЬКОГО
Щодня, усвідомлюємо ми це чи ні, наше життя складається з безлічі виборів: від простих і примітивних до тих, що їх пафосно прийнято називати доленосними. Кожен день, кожну хвилину і секунду ми йдемо мінним полем. Ми ще не знаємо, де і коли «рване» наш вибір, проте хочемо того чи ні, ми все одно щось вибираємо і пожинаємо його наслідки.
Хтось із українських класиків свого часу казав, що вибір мови значно важливіший від вибору вишиванки. Бо вишиванку ви просто купите і будете цим пишатися – тим більше, чим більше за неї заплатите. Натомість мову не купити – навіть платними прискореними курсами. На неї треба зважитися – й почати в ній жити. Я б екстраполював це висловлювання не лише на мову, а й загалом на країну, яку ми всі обрали для себе за Батьківщину. Так, знаю, Василь Симоненко свого часу писав про те, що «Можна все на світі вибирати, сину… Вибрати не можна тільки Батьківщину». Проте ризикну з ним не погодитися: Батьківщина – це якраз те, що ти свідомо обираєш собі сам, інколи радше «всупереч», ніж «завдяки». Багато років тому я свідомо зробив свій вибір на користь України. Мені дивно слухати скиглення тих, хто постійно говорить про втечу з «корабля, що тоне» під назвою «Україна». Я в цей час латаю у ньому пробоїни… В Україні ти можеш міняти країну, беручи участь у чому завгодно: від аграрного сектору і до сфери високих технологій. Так, український вибір – важкий вибір. Але як казав Шарль де Голль, «завжди вибирайте найважчий шлях - на ньому ви не зустрінете конкурентів»…
← Повернутися
