Анекдоти

Чудова погода зараз! Не пітнієш, шкiра не згорить. Єдиний мінус — босоніжки на теплу шкарпетку не лізуть.

**

Син запитує:

— Мамо, у тата є батьки?

— Звичайно, є. Бабуся Валя і дідусь Вітя.

І тут генiальне запитання:

— А навiщо вони нам його віддали?

 * * *

 — Вово, а ти який добрий вчинок сьогодні зробив?

— Я прогулював свого пітбуля і побачив, як дядько біжить за «маршруткою». Тодi я спустив Рекса з повідка, і дядько наздо­гнав «маршрутку».

 * * *

 Нещодавно перебирала речi й знайшла характеристику чоловіка з дитячого садка: «Добре їсть, спить, гуляє». Минуло 30 років — нічого не змінилося.

 * * *

 У селі побудували вежу стільникового зв’язку. Через місяць населення подало скаргу, що, мовляв, головні болі, погіршення самопочуття тощо.

Відповідь директора була простою:

— Це все дурницi. Ви тільки подумайте, що буде, коли ми її ввiмкнемо.

**

Стара панi, обходячи священнослужителя, виходить iз церкви, пiдбадьорюючи себе словами:

— Тепер я можу бігти.

— Невже до цієї служби ви були паралізовані і вам так вона допомогла? — зацiкавився пiп.

— Та ні, просто ви так довго читали свої молитви, що я можу не встигнути на свій автобус.

 * * *

 — Іване, що ти робиш?

— Готую їжу.

— А що готуєш?

— Коли почав, начебто був суп.

 * * *

 Маленький хлопчик присутнiй на суді, де його батьки розлучаються. Суддя запитує:

— Скажи, з ким хочеш жити — з татом чи мамою?

— Залежить від того, кому дiстанеться комп’ютер.

**

У ресторані одного відвідувача обслуговує дуже гарненька офіціантка. Пообідавши, він просить принести рахунок, платить і каже:

— Але ж існують такі три слова, які вам було б дуже приємно почути, чи не так?

— Правда!

— А хочете, я вгадаю, що це за слова?

— Ну спробуйте!

— Я вас кохаю!

— Ні, «Здачі не треба».

 * * *

 Зустрiчаються два підприємці.

— Як справи, як бізнес?

— Що тобi сказати? Не так добре, як мені хочеться, але й не так уже й погано, як хотілося б тобі.

 * * *

 — Любий, я купила кілограм м’яса. Тобi пельменi за яким рецептом приготувати: за маминим, як у нашiй кулінарії чи як у магазині?

— А в чому різниця?

— Якщо готувати за маминим рецептом — вийде півтора кілограма пельменів, за рецептом кулінарії — 20 кілограмів, а якщо як у магазинi, то цього кусня м’яса на все життя вистачить.


Повернутися
27.05.2018
Категорія: Розваги
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Кілька днів тому для наших школярів пролунав останній шкільний дзвоник. Когось він покликав до   літніх канікул, а когось - у доросле життя. Усі вони дуже різні (хтось одягнув на це свято вишиванку, а хтось-радянську форму, хтось зустрів його у новенькій школі, а у когось в стіну класу-пробоїна від міни, ), проте у них більше спільного, ніж вони собі можуть уявити.  Ні, я не про «міленіалів». Я про мужність бути собою. За будь-яких умов і обставин.  

Свобода їхнього покоління – це як Сізіф, що носить на плечах тягар пам’яті минулого,  досвід, не пережитий безпосередньо, але глибоко відчутий. Їхні дідусі-бабусі ще можуть розповісти їм про УПА і Сибір, їхні батьки на власному досвіді бачили гниття і розпад Союзу… Вони ж самі стали свідками того, як покоління, що гасало дітьми й підлітками по Майдану в 2004-му році, в 2014-му на цьому ж Майдані, а потім і на війні – вже гинуло…

Їх недаремно називають найбільш «самосвідомим» поколінням. Вони вірять, що одна людина може змінити світ, бо кожен із них його уже змінює. Вони не чекають, аби їм щось зробили – вони роблять,  не обмежуються мовленням – вони говорять, не обмежуються слуханням – вони чують, вони не обмежуватимуться простим існуванням - вони живуть. І свій життєвий вибір вони будуть робити на тлі європейського вибору нашої країни.   Історик Тімоті Снайдер якось сказав, що Європа — це проза, а Україна — це поезія. Прожити на одній поезії неможливо, але й жити на самій лише прозі — нудно. Тому їхнє життя буде яким завгодно, але не нудним.