Українські аграрії завершують посів ранніх ярих зернових культур

Традиційною гречкою на середину травня засіяли майже половину запланованих площ.  

Українські аграрії майже завершили посів ранніх ярих зернових культур. За даними Мін­агрополітики ці польові роботи вже проведено на площі понад 2,2 мільйона гектарів, що перевищує 93 відсотки від прогнозованої площі.

 У розрізі культур на кінець минулого тижня вже було посіяно:

 — пшениці — 163 тисячі гектарів (93% від прогнозу);

— ячменю — 1,5 мільйона гектарів (92%);

— вівса — 185 тисяч гектарів (91%);

— гороху — 412 тисяч гектарів (97%).

 Загалом, ярі зернові та зернобобові культури разом із кукурудзою при прогнозі 7,4 мільйона гектарів висіяні на площі 6,2 мільйона гектарів.

 У тому числі:

 — кукурудзи на зерно — 3,8 мільйона (83% від прогнозу);

— гречки — 38 тисяч (25%);

— проса — 20 тисяч гектарів (36%).

 Також завершується посів цукрових буряків: на 11 травня було засіяно 275 тисяч гектарів, що становить 92 відсотки.

 Соняшник посіяний на площі 4,9 мільйона гектарів (88 відсотків), соя — на площі 1,2 мільйона гектарів (61 відсоток).

 Нагадаємо, що озимі культури на зерно під урожай 2018 року посіяні на площі 7,3 мільйона гектарів, в тому числі: пшениці — 6,3 мільйона, ячменю — 0,8 мільйона, жита 149,4 тисячі, а озимого ріпаку на зерно — один мільйон гектарів.

http://umoloda.kiev.ua


Повернутися
27.05.2018
Категорія: Господар
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Незалежність нашої країни складається із нас, наших життів, наших вчинків і наших рішень. Незалежність це не дань і навіть не день. Не парад і не пишне свято.  Її можна порівняти хіба з повітрям – по справжньому незалежність можна відчути тільки тоді, коли її бракує, коли вони зникає або її у вас відбирають. Українці знають ціну незалежності.  Останні чотири роки ми засвоювали цей урок.

    Справжня незалежність не починається з "усього", вона починається з "нуля". Сьогодні. Через бруд, кров, піт, мозолі, могили... Зрештою, останні чотири роки – це лише верхівка «айсберга», з яким ми зіткнулися. Насправді ми двадцять сьомий рік перебудовуємо на нормальний будинок «казарму», споруджену радянськими архітекторами-деміургами. Вони, незалежно від задуму, вміли будувати тільки казарми…  Хмара пилу від нашого «будівництва» осідала довгі роки, заступаючи нам зір, і аж тепер простір довкола потрохи розвиднюється.  Стало видно людей, які відстоюють, впроваджують нове, підтримують, формують, будують, ризикують, не мовчать, не падають духом і не дають іншим, групуються, тягнуть гуртом, вірять… Разом ми збудували власну державу. Тепер треба поліпшувати її якість.