У Збаражі – капуснякові ріки, вареникові береги…

«І я там був, вареники їв, капусняком запивав», — так гордо міг би сказати кожен, кому пощастило у  неділю, 6 травня, відкривати новий туристичний сезон у Збаразькому замку. Адже втрапили усі гості цьогорічного фестивалю не на одне, а відразу ж на кілька свят — «Капусняк-фест» та «Вареник-фест»,  а також 807-річчя славного міста Збараж.

«Ми сьогодні вітаємо не тільки місто Збараж з понад 800-літньою історією, а також відкриваємо літній туристичний сезон. Символічно, що починаємо саме із Збаража, адже це історичне місце, де пов’язана історія та культура різних народів», – наголосив голова ТОДА Степан Барна, підкресливши, що нам потрібно розвивати потенціал, який сьогодні маємо і для цього, зокрема, уже здійснюється ряд кроків та ініціатив.

«На початку цього року ми презентували проект «Тернопільське Придністер’я», який покликаний розвивати еко- та агротуризм. В рамках проекту об’єдналися кілька районів, попри які протікає річка Дністер. Встановлюємо також інформаційні вказівники до туристичних пам’яток, облаштовуємо інфраструктуру та розвиваємо малі міста – Кременець, Бережани, Збараж… Крім того, у цьому сезоні хочемо облаштувати стоянки на транспортних шляхах та на березі Дністра, адже наш Дністровський каньйон – це одне із семи чудес України. Туристичний потенціал області також будемо презентувати на Міжнародному туристичному форумі «Ternopil Region Invest’ 2018». А нещодавно в області стартував новий проект «Тернопілля історичне», що має на меті зібрати та систематизувати на одній електронній карті всі історичні місця області, які є або можуть бути цікавими для туристів. До цих місць також встановлюють інформаційні вказівники та спеціальні таблички», – зазначив Степан Барна.

Гостей свята розважали показові бої Громадської організації Клуб історичної реконструкції «Збаразький Гарнізон», виступи творчих колективів України, майстер-класи, працювало містечко народних ремесел, польова кухня. Брязкали зброєю новітні лицарі, текли капуснякові ріки, шкварчали шкварки на варениках, туристичні фірми презентували свою діяльність, діти забавлялися на дитячих майданчиках та атракціонах.   А завершальним «акордом» цьогорічного фесту стали кілька тисяч з’їдених вареників та понад двохсот літрів капусняку — що ж,   в учасників козацьких забав і апетити воістину козацькі…


Повернутися
27.05.2018
Категорія: Культура
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...