«Кулібін» із Бучаччини власноруч… склав трактора

Пана Олега із села Звенигород Бучацького району односельці жартома називають місцевим Кулібіним.  Коли він вперше виїхав з двору своїм   трактором, якого… склав сам, сусіди навіть вибігали на дорогу дивитися.

– Олеже, навіть не мучшся, він не поїде,  «заспокоював» мене сусід, бачачи, як я натхненно трактора складаю, – розповідає чоловік. – Я ж нікого не слухав, добре знав, що роблю, 17 років праці трактористом-механізатором не минули даремно.  Якось мій  покійний дядько Юзеф пожартував зі мною, що зробить трактор власноруч. Я сприйняв  це всерйоз і таки трактор зробив, а він  і не думав братися»,  –  розповідає пан Олег. — Як побудований трактор я знав досконало. Раніше було легше усякий металолом без проблем можна  було знайти на смітниках, тож по деталях і клепав свій тракторець.  З одного гвинтика все починав. Дещо носив на бригаду, хлопці допомагали зварювати. Коли саморобний тракторець запрацював, був чи не найкращим помічником у господарстві. Потім його продав. Вже не пригадую, скільки тоді взяв…

 На одному тракторові Олег Борсук не зупинився. Пізніше на його господарстві з’явився автомобіль-трактор.

 –  За прототип я взяв звичайну дитячу машинку, – зізнається  чоловік. – За півроку свою ідею втілив у життя.  Він виконує всі операції: і перевезення сіна, піску, гною, викопує картоплю, культивує…

  А потім сини «підбили» пана Олега зробити ще один трактор. Його робили усім гуртом. Тепер господарку обробляти стало ще легше.

 – Зробив ще культиватор з причепом і  плуг, – каже господар. – Тепер ті, що з мене насміхалися, просять і їм город обробити…


Повернутися
27.05.2018
Категорія: Господар
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...