«Кулібін» із Бучаччини власноруч… склав трактора

Пана Олега із села Звенигород Бучацького району односельці жартома називають місцевим Кулібіним.  Коли він вперше виїхав з двору своїм   трактором, якого… склав сам, сусіди навіть вибігали на дорогу дивитися.

– Олеже, навіть не мучшся, він не поїде,  «заспокоював» мене сусід, бачачи, як я натхненно трактора складаю, – розповідає чоловік. – Я ж нікого не слухав, добре знав, що роблю, 17 років праці трактористом-механізатором не минули даремно.  Якось мій  покійний дядько Юзеф пожартував зі мною, що зробить трактор власноруч. Я сприйняв  це всерйоз і таки трактор зробив, а він  і не думав братися»,  –  розповідає пан Олег. — Як побудований трактор я знав досконало. Раніше було легше усякий металолом без проблем можна  було знайти на смітниках, тож по деталях і клепав свій тракторець.  З одного гвинтика все починав. Дещо носив на бригаду, хлопці допомагали зварювати. Коли саморобний тракторець запрацював, був чи не найкращим помічником у господарстві. Потім його продав. Вже не пригадую, скільки тоді взяв…

 На одному тракторові Олег Борсук не зупинився. Пізніше на його господарстві з’явився автомобіль-трактор.

 –  За прототип я взяв звичайну дитячу машинку, – зізнається  чоловік. – За півроку свою ідею втілив у життя.  Він виконує всі операції: і перевезення сіна, піску, гною, викопує картоплю, культивує…

  А потім сини «підбили» пана Олега зробити ще один трактор. Його робили усім гуртом. Тепер господарку обробляти стало ще легше.

 – Зробив ще культиватор з причепом і  плуг, – каже господар. – Тепер ті, що з мене насміхалися, просять і їм город обробити…


Повернутися
27.05.2018
Категорія: Господар
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Буддиська притча розповідає про старого монаха, котрий так повчав своїх молодших колег: «Перший раз, коли сарна впала мені в юшку, я вилив усе на землю. Потім я викидав сарну, але їв юшку. Пізніше я їв усе разом – і сарну, і юшку. Нині ж, якщо якась сарна намагається вилізти з юшки, я заштовхую її назад…»

  Буває так, що невдача може бути основою успіху. Майже дев’яносто років тому журналіст Вільям Боліто написав: «Найважливіше в житті полягає не в тому, щоб максимально використовувати свої успіхи. Кожен дурень здатний на це. Насправді важливим є вміння  отримувати користь з наших втрат. Це вимагає розуму; в цьому і полягає різниця між розумною людиною і дурнем…»

 У житті усе несподіване й непередбачуване. То воно тобі підкидає удачу, то розчарування. Головне-не зупинятися, а продовжувати жити. Можливості потрібно не лише використовувати. Їх потрібно відбирати, виривати від життя, повністю вловлювати і не випускати! Коли доля підкидає тобі якийсь шанс, за цю зачіпку потрібно хапатися, що є духу! Для цього і є життя…

Навіть коли здається, що все проти вас, зусилля та наполегливість можуть бути вашими конкурентними перевагами. Ба більше, вони можуть бути тією єдиною перевагою, яка вам справді потрібна. Як казав класик: якщо важко досягти успіху, потрібно докласти більше зусиль.