«Кулібін» із Бучаччини власноруч… склав трактора

Пана Олега із села Звенигород Бучацького району односельці жартома називають місцевим Кулібіним.  Коли він вперше виїхав з двору своїм   трактором, якого… склав сам, сусіди навіть вибігали на дорогу дивитися.

– Олеже, навіть не мучшся, він не поїде,  «заспокоював» мене сусід, бачачи, як я натхненно трактора складаю, – розповідає чоловік. – Я ж нікого не слухав, добре знав, що роблю, 17 років праці трактористом-механізатором не минули даремно.  Якось мій  покійний дядько Юзеф пожартував зі мною, що зробить трактор власноруч. Я сприйняв  це всерйоз і таки трактор зробив, а він  і не думав братися»,  –  розповідає пан Олег. — Як побудований трактор я знав досконало. Раніше було легше усякий металолом без проблем можна  було знайти на смітниках, тож по деталях і клепав свій тракторець.  З одного гвинтика все починав. Дещо носив на бригаду, хлопці допомагали зварювати. Коли саморобний тракторець запрацював, був чи не найкращим помічником у господарстві. Потім його продав. Вже не пригадую, скільки тоді взяв…

 На одному тракторові Олег Борсук не зупинився. Пізніше на його господарстві з’явився автомобіль-трактор.

 –  За прототип я взяв звичайну дитячу машинку, – зізнається  чоловік. – За півроку свою ідею втілив у життя.  Він виконує всі операції: і перевезення сіна, піску, гною, викопує картоплю, культивує…

  А потім сини «підбили» пана Олега зробити ще один трактор. Його робили усім гуртом. Тепер господарку обробляти стало ще легше.

 – Зробив ще культиватор з причепом і  плуг, – каже господар. – Тепер ті, що з мене насміхалися, просять і їм город обробити…


Повернутися
27.05.2018
Категорія: Господар
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Незалежність нашої країни складається із нас, наших життів, наших вчинків і наших рішень. Незалежність це не дань і навіть не день. Не парад і не пишне свято.  Її можна порівняти хіба з повітрям – по справжньому незалежність можна відчути тільки тоді, коли її бракує, коли вони зникає або її у вас відбирають. Українці знають ціну незалежності.  Останні чотири роки ми засвоювали цей урок.

    Справжня незалежність не починається з "усього", вона починається з "нуля". Сьогодні. Через бруд, кров, піт, мозолі, могили... Зрештою, останні чотири роки – це лише верхівка «айсберга», з яким ми зіткнулися. Насправді ми двадцять сьомий рік перебудовуємо на нормальний будинок «казарму», споруджену радянськими архітекторами-деміургами. Вони, незалежно від задуму, вміли будувати тільки казарми…  Хмара пилу від нашого «будівництва» осідала довгі роки, заступаючи нам зір, і аж тепер простір довкола потрохи розвиднюється.  Стало видно людей, які відстоюють, впроваджують нове, підтримують, формують, будують, ризикують, не мовчать, не падають духом і не дають іншим, групуються, тягнуть гуртом, вірять… Разом ми збудували власну державу. Тепер треба поліпшувати її якість.