«Кулібін» із Бучаччини власноруч… склав трактора

Пана Олега із села Звенигород Бучацького району односельці жартома називають місцевим Кулібіним.  Коли він вперше виїхав з двору своїм   трактором, якого… склав сам, сусіди навіть вибігали на дорогу дивитися.

– Олеже, навіть не мучшся, він не поїде,  «заспокоював» мене сусід, бачачи, як я натхненно трактора складаю, – розповідає чоловік. – Я ж нікого не слухав, добре знав, що роблю, 17 років праці трактористом-механізатором не минули даремно.  Якось мій  покійний дядько Юзеф пожартував зі мною, що зробить трактор власноруч. Я сприйняв  це всерйоз і таки трактор зробив, а він  і не думав братися»,  –  розповідає пан Олег. — Як побудований трактор я знав досконало. Раніше було легше усякий металолом без проблем можна  було знайти на смітниках, тож по деталях і клепав свій тракторець.  З одного гвинтика все починав. Дещо носив на бригаду, хлопці допомагали зварювати. Коли саморобний тракторець запрацював, був чи не найкращим помічником у господарстві. Потім його продав. Вже не пригадую, скільки тоді взяв…

 На одному тракторові Олег Борсук не зупинився. Пізніше на його господарстві з’явився автомобіль-трактор.

 –  За прототип я взяв звичайну дитячу машинку, – зізнається  чоловік. – За півроку свою ідею втілив у життя.  Він виконує всі операції: і перевезення сіна, піску, гною, викопує картоплю, культивує…

  А потім сини «підбили» пана Олега зробити ще один трактор. Його робили усім гуртом. Тепер господарку обробляти стало ще легше.

 – Зробив ще культиватор з причепом і  плуг, – каже господар. – Тепер ті, що з мене насміхалися, просять і їм город обробити…


Повернутися
27.05.2018
Категорія: Господар
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Кілька днів тому для наших школярів пролунав останній шкільний дзвоник. Когось він покликав до   літніх канікул, а когось - у доросле життя. Усі вони дуже різні (хтось одягнув на це свято вишиванку, а хтось-радянську форму, хтось зустрів його у новенькій школі, а у когось в стіну класу-пробоїна від міни, ), проте у них більше спільного, ніж вони собі можуть уявити.  Ні, я не про «міленіалів». Я про мужність бути собою. За будь-яких умов і обставин.  

Свобода їхнього покоління – це як Сізіф, що носить на плечах тягар пам’яті минулого,  досвід, не пережитий безпосередньо, але глибоко відчутий. Їхні дідусі-бабусі ще можуть розповісти їм про УПА і Сибір, їхні батьки на власному досвіді бачили гниття і розпад Союзу… Вони ж самі стали свідками того, як покоління, що гасало дітьми й підлітками по Майдану в 2004-му році, в 2014-му на цьому ж Майдані, а потім і на війні – вже гинуло…

Їх недаремно називають найбільш «самосвідомим» поколінням. Вони вірять, що одна людина може змінити світ, бо кожен із них його уже змінює. Вони не чекають, аби їм щось зробили – вони роблять,  не обмежуються мовленням – вони говорять, не обмежуються слуханням – вони чують, вони не обмежуватимуться простим існуванням - вони живуть. І свій життєвий вибір вони будуть робити на тлі європейського вибору нашої країни.   Історик Тімоті Снайдер якось сказав, що Європа — це проза, а Україна — це поезія. Прожити на одній поезії неможливо, але й жити на самій лише прозі — нудно. Тому їхнє життя буде яким завгодно, але не нудним.