Анекдоти

Фронт. Під команду «В атаку, ура-а-а» всі кинулися вперед, а Рабинович задкує.

Замполіт до нього:

— Ти куди? Розстрiляю.

Рабинович:

— І що ви кричите? Я беру розгін!

 

* * *

 

Двоє закоренілих холостяків розмовляють і в якийсь момент переходять на тему кухні. Один каже:

— Я не так давно купив собі кулінарну книгу, але так жодного разу нею не скористався.

— Що, занадто складні рецепти?

— Саме так. До того ж у всіх цих рецептів однаковий початок: «Візьміть чисту тарілку».

 

* * *

 

Біля шевської майстерні:

— Мені обіцяли до сьогодні відремонтувати черевики.

— Можете отримати. Платіть сто гривень.

— Так мало? У квитанції написано, що ремонт коштує двісті гривень.

— Усе правильно. Просто один ваш черевик ми загубили.

**

суді:

— Сподiваюсь, ви знаєте, що вас чекає за неправдивi свідчення?

— Так, обіцяли BMW

**

Суддя запитує свiдка:

— Ви добре знаєте підсудного?

— Так. Ми разом працювали в банку.

— Коли це було?

— Місяців зо два тому. Приблизно о четвертій ранку.

 

* * *

 

Секретарка запитує у шефа:

— А чому ваша дружина на мене так підозріло дивиться?

— Тому що сама колись була моєю секретаркою.

 

* * *

 

Сусідка прийшла в гості, їсть родзинки з тарілки i запитує:

— Розочко, де ви берете такі  смачнi родзинки?

Роза, прибираючи тарілку:

— Це ви берете, а ми купуємо.

 

* * *

 

Маленький хлопчик загубився в універсамі і плаче. Його заспокоюють, кажуть, мама знайдеться, і радять:

— Треба було триматися за мамину спідницю.

— Я намагався, але не зміг дістати.

 

* * *

 

Парашутист-початківець запитує в інструктора:

— А що робити, якщо парашут не розкрився?

Інструктор відповідає:

— Підійдеш до мене, і я видам новий.

**

Якщо тобі хочеться виговоритися, вивали все чоловікові. Він нікому не розповість, бо все одно не слухає.


Повернутися
14.05.2018
Категорія: Розваги
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...