Анекдоти

Фронт. Під команду «В атаку, ура-а-а» всі кинулися вперед, а Рабинович задкує.

Замполіт до нього:

— Ти куди? Розстрiляю.

Рабинович:

— І що ви кричите? Я беру розгін!

 

* * *

 

Двоє закоренілих холостяків розмовляють і в якийсь момент переходять на тему кухні. Один каже:

— Я не так давно купив собі кулінарну книгу, але так жодного разу нею не скористався.

— Що, занадто складні рецепти?

— Саме так. До того ж у всіх цих рецептів однаковий початок: «Візьміть чисту тарілку».

 

* * *

 

Біля шевської майстерні:

— Мені обіцяли до сьогодні відремонтувати черевики.

— Можете отримати. Платіть сто гривень.

— Так мало? У квитанції написано, що ремонт коштує двісті гривень.

— Усе правильно. Просто один ваш черевик ми загубили.

**

суді:

— Сподiваюсь, ви знаєте, що вас чекає за неправдивi свідчення?

— Так, обіцяли BMW

**

Суддя запитує свiдка:

— Ви добре знаєте підсудного?

— Так. Ми разом працювали в банку.

— Коли це було?

— Місяців зо два тому. Приблизно о четвертій ранку.

 

* * *

 

Секретарка запитує у шефа:

— А чому ваша дружина на мене так підозріло дивиться?

— Тому що сама колись була моєю секретаркою.

 

* * *

 

Сусідка прийшла в гості, їсть родзинки з тарілки i запитує:

— Розочко, де ви берете такі  смачнi родзинки?

Роза, прибираючи тарілку:

— Це ви берете, а ми купуємо.

 

* * *

 

Маленький хлопчик загубився в універсамі і плаче. Його заспокоюють, кажуть, мама знайдеться, і радять:

— Треба було триматися за мамину спідницю.

— Я намагався, але не зміг дістати.

 

* * *

 

Парашутист-початківець запитує в інструктора:

— А що робити, якщо парашут не розкрився?

Інструктор відповідає:

— Підійдеш до мене, і я видам новий.

**

Якщо тобі хочеться виговоритися, вивали все чоловікові. Він нікому не розповість, бо все одно не слухає.


Повернутися
14.05.2018
Категорія: Розваги
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Щодня, усвідомлюємо ми це чи ні, наше життя складається з безлічі виборів: від простих і примітивних до тих, що їх пафосно прийнято називати доленосними. Кожен день, кожну хвилину і секунду ми йдемо мінним полем. Ми ще не знаємо, де і коли «рване» наш вибір, проте хочемо того чи ні, ми все одно щось вибираємо і пожинаємо його наслідки.

 Хтось із українських класиків свого часу казав, що вибір мови значно важливіший від вибору вишиванки. Бо вишиванку ви просто купите і будете цим пишатися – тим більше, чим більше за неї заплатите. Натомість мову не купити – навіть платними прискореними курсами. На неї треба зважитися – й почати в ній жити. Я б екстраполював це висловлювання не лише на мову, а й загалом на країну, яку ми всі обрали для себе за Батьківщину. Так, знаю, Василь Симоненко свого часу писав про те, що «Можна все на світі вибирати, сину… Вибрати не можна тільки Батьківщину». Проте ризикну з ним не погодитися: Батьківщина – це якраз те, що ти свідомо обираєш собі сам, інколи радше «всупереч», ніж «завдяки». Багато років тому я свідомо зробив свій вибір на користь України.  Мені дивно слухати скиглення тих, хто постійно говорить про втечу з «корабля, що тоне» під назвою «Україна». Я в цей час латаю у ньому пробоїни… В Україні ти можеш  міняти країну, беручи участь у чому завгодно: від аграрного сектору і до сфери високих технологій. Так, український вибір – важкий вибір. Але як казав Шарль де Голль, «завжди вибирайте найважчий шлях - на ньому ви не зустрінете конкурентів»…