ПІЗНЮ ЯРОВИНУ ПОЧАЛИ СІЯТИ ПАРАЛЕЛЬНО З РАННІМИ ЗЕРНОВИМИ

 Цього року через холодну погоду посівна кампанія в Україні стартувала майже з місячним запізненням.

 Але завдяки сніжній зимі у ґрунті сформовано запаси вологи найвищі за останні десять років, а це позитивно вплине на вегетацію рослин.

 У середньому по країні температура ґрунту сягає 13-17 градусів за Цельсієм.

 Швидке потепління вже дозволило почати сіяти українським аграріям усі види сільськогосподарських культур.

 Станом на 20 квітня до посіву ранніх зернових та зернобобових культур приступили всі області України.

 Зважаючи на те, що оптимальні терміни сівби ранніх зернових та зернобобових швидко минають, обласним державним адміністраціям запропоновано переглянути структуру посівів на користь пізніх культур у тих регіонах, де ранні ярі не встигають посіяти в оптимальні строки.

 Можливості ситуативних змін у посівній кампанії аграрії обговорили минулого тижня на загальноукраїнській відеоконференції представників профільного міністерства та регіональних служб.

Як передає прес-служба Мінагрополітики, акцентували на необхідності швидкої та налагодженої співпраці міністерства, обласної, районної влади, органів місцевого самоврядування та профільних асоціацій у забезпеченні ефективної реалізації інструментів дер­жавної підтримки сільгоспвиробників.

На початок нинішнього тижня з ранніх ярих зернових та зернобобових культур загалом посіяно: ярого ячменю — 1,2 млн. га (78%); вівса — 125 тис. га (61%); пшениці — 124 тис. га (70%); гороху — 356 тис. га (84%).

Крім того, посів кукурудзи проведено на площі 327 тис. га (7%), цукрових буряків — на 191 тис. га (63%), соняшнику — на 788 тис. га (14%). Розпочато також посів сої, якою вже зайнято 47 тис. га (2% від прогнозу).

 Підживлення озимих культур на зерно провели на площі близько 7 мільйонів гектарів, а це — 96 відсотків від прогнозованих площ.


Повернутися
14.05.2018
Категорія: Господар
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...