Цитрусовий сад… на підвіконні!

Посадити дерево – чоловіча справа. Виростити і доглядати – справа справжнього господаря. А коли це екзотичне дерево – то треба мати вмілі руки, аби отримати свого часу плоди. Полковник Олександр Скумбрій каже, то не просто вирощування рослин на підвіконні – це особливе захоплення в його житті.

– Чому обрали для свого дому саме цитрусові?

– Почалось років з сім тому. Мені подарували лимон сорту Пандероза. Він був у горщечку з великим листям і довгим стовбуром. Я прочитав в інтернеті про догляд за цими рослинами і спочатку не повірив, що вдома на підвіконні можна отримати врожай. Але навесні він зацвів і до літа з’явилися перші бутони, які перетворилися через 9 місяців на справжні перші плоди. На смак вони були не такі, як магазині, а трішки солодші. Їли всією сім’єю. Потім я почав експериментувати з розмноженням. Саме живцюванням. І лимони, і мандарини різних сортів. Кожен ранок я роблю обхід свого “городу”, дивлюсь чи не пересохла земля в горщику і чи нові гілочки не вилізають.

– Чи вибагливі вони в догляді?

– Багато рослин пропадало тому, що за цитрусовими потрібен надзвичайно трудомісткий і часозатратний догляд. Але в мене вже упродовж тривалого часу ростуть вдома ці рослини. Пригріло сонце і я виніс їх на балкон де вони будуть до осені. Каламондін теж дозріває на кухні.

– Як реагують на екзотичні “вазони” гості?

– Коли гості приходять до дому, перш за все, перевіряють чи то не пластмасові жовті кульки прив’язані до рослини. Не вірять, поки не зриваю і не розрізаю до чаю або…коньяку!

Фото рослин просто вражають. Навіть не віриться, що таку екзоту можна виростити у нашому кліматичному поясі. Але, як то кажуть, головне – бажання і терпіння. І я переконалася на прикладі цитрусового саду, який виростив на підвіконні Олександр Скумбрій.

Спілкувалася Наталія Червак

https://galas.te.ua


Повернутися
14.05.2018
Категорія: Господар
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Незалежність нашої країни складається із нас, наших життів, наших вчинків і наших рішень. Незалежність це не дань і навіть не день. Не парад і не пишне свято.  Її можна порівняти хіба з повітрям – по справжньому незалежність можна відчути тільки тоді, коли її бракує, коли вони зникає або її у вас відбирають. Українці знають ціну незалежності.  Останні чотири роки ми засвоювали цей урок.

    Справжня незалежність не починається з "усього", вона починається з "нуля". Сьогодні. Через бруд, кров, піт, мозолі, могили... Зрештою, останні чотири роки – це лише верхівка «айсберга», з яким ми зіткнулися. Насправді ми двадцять сьомий рік перебудовуємо на нормальний будинок «казарму», споруджену радянськими архітекторами-деміургами. Вони, незалежно від задуму, вміли будувати тільки казарми…  Хмара пилу від нашого «будівництва» осідала довгі роки, заступаючи нам зір, і аж тепер простір довкола потрохи розвиднюється.  Стало видно людей, які відстоюють, впроваджують нове, підтримують, формують, будують, ризикують, не мовчать, не падають духом і не дають іншим, групуються, тягнуть гуртом, вірять… Разом ми збудували власну державу. Тепер треба поліпшувати її якість.