Цитрусовий сад… на підвіконні!

Посадити дерево – чоловіча справа. Виростити і доглядати – справа справжнього господаря. А коли це екзотичне дерево – то треба мати вмілі руки, аби отримати свого часу плоди. Полковник Олександр Скумбрій каже, то не просто вирощування рослин на підвіконні – це особливе захоплення в його житті.

– Чому обрали для свого дому саме цитрусові?

– Почалось років з сім тому. Мені подарували лимон сорту Пандероза. Він був у горщечку з великим листям і довгим стовбуром. Я прочитав в інтернеті про догляд за цими рослинами і спочатку не повірив, що вдома на підвіконні можна отримати врожай. Але навесні він зацвів і до літа з’явилися перші бутони, які перетворилися через 9 місяців на справжні перші плоди. На смак вони були не такі, як магазині, а трішки солодші. Їли всією сім’єю. Потім я почав експериментувати з розмноженням. Саме живцюванням. І лимони, і мандарини різних сортів. Кожен ранок я роблю обхід свого “городу”, дивлюсь чи не пересохла земля в горщику і чи нові гілочки не вилізають.

– Чи вибагливі вони в догляді?

– Багато рослин пропадало тому, що за цитрусовими потрібен надзвичайно трудомісткий і часозатратний догляд. Але в мене вже упродовж тривалого часу ростуть вдома ці рослини. Пригріло сонце і я виніс їх на балкон де вони будуть до осені. Каламондін теж дозріває на кухні.

– Як реагують на екзотичні “вазони” гості?

– Коли гості приходять до дому, перш за все, перевіряють чи то не пластмасові жовті кульки прив’язані до рослини. Не вірять, поки не зриваю і не розрізаю до чаю або…коньяку!

Фото рослин просто вражають. Навіть не віриться, що таку екзоту можна виростити у нашому кліматичному поясі. Але, як то кажуть, головне – бажання і терпіння. І я переконалася на прикладі цитрусового саду, який виростив на підвіконні Олександр Скумбрій.

Спілкувалася Наталія Червак

https://galas.te.ua


Повернутися
14.05.2018
Категорія: Господар
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Є певний тип захворювань, які називають автоімунними:  коли імунітет організму мобілізується не супроти сторонньої сполуки (вірусів, мікроорганізмів тощо), а проти здорових клітин чи тканин власного організму. Вам ніколи не здавалося, що чимала частина українців теж так само «хворіє», атакуючи всі здорові починання у власній країні? «Автоімунні» українці зневажливо зітхали «і до чого ви там домайданитеся» в той час, коли інші міняли країну, подекуди віддаючи за це життя. Вони «втомилися від війни», натомість запопадливо переходять на російську мову з туристами із Сиктивкара,  лають Бандеру і намагаються переконати нас у тому, що помирати від голоду в Голодоморі більш інтелігентно і благородно, ніж давати збройну відсіч гнобителям під час  Гайдамаччини чи в національно-визвольної боротьби ОУН та УПА...

«Автоімунні» українці гноблять починання  Уляни Супрун, уїдливо коментуючи, що, мовляв, «як мазали перекисом, так і мазатимемо, бо це вам не міфи розвінчувати...»  Проте ці міфи, на які не втомлюється відкривати нам очі пані Уляна,  коштують бюджету мільйони.

 Головний наш ворог – у нас самих. Ми самі себе з’їдаємо. Проте пропаганда і зовнішніх, і внутрішніх ворогів лише тоді дієва, коли ти боїшся правди, коли ти сам погоджуєшся на брехню. На щастя, все більшає «здорових клітин». Людей, котрі  не бояться назвати мародера мародером, запроданця запроданцем, ворога ворогом... Тих, хто і говорить, і чинить правду в очі. Хто робить все можливе, щоб врятувати країну від  усіх перелічених вище.