Майстрині хочуть показати, як борщівку вишивати…

Познайомити тернополян із багатогранністю борщівської вишивки та показати, що вона незабута, продемонструвавши  відшиті майстринями зі всієї України зразки автентичних борщівських сорочок.  Саме для цього 13 травня, у День Матері, у Тернополі відбудеться публічний анонс Всеукраїнського вишивального проекту "Відродження борщівської сорочки"  в рамках ГО “Школи борщівської народної сорочки”. Захід відбудеться в Етногалереї "Спадок", о 14.00.

Як зазначає авторка та куратор проекту Майя Юркевич, під час заходу майстрині продемонструють  кілька готових полотен, вишитих давніми борщівськими техніками, а деякі з них - і чорною вовною. Верхоплут, колодки, кафасор, "битим" знову ожили на полотні руками сучасних українських жінок-Берегинь!.. За основу взято схеми деталей борщівських сорочок Борщівського обласного краєзнавчого музею із книги Людмили та Олексія Покусінських “Борщівська народна сорочка”, які дослідили та відтворили самі ж автори. Упорядник схем – майстер художньої вишивки Вікторія Кривоніс. 22 зразки зголосилися вишивати 24 майстрині з різних куточків України, а одна із них —  із Відня. Окрім того, зазначає Майя Юркевич, у червні планується провести презентацію вишивального проекту та облаштувати тимчасову виставку, а опісля будуть організовувати мобільні виставки по Україні і не лише…


Повернутися
14.05.2018
Категорія: Новини
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Незалежність нашої країни складається із нас, наших життів, наших вчинків і наших рішень. Незалежність це не дань і навіть не день. Не парад і не пишне свято.  Її можна порівняти хіба з повітрям – по справжньому незалежність можна відчути тільки тоді, коли її бракує, коли вони зникає або її у вас відбирають. Українці знають ціну незалежності.  Останні чотири роки ми засвоювали цей урок.

    Справжня незалежність не починається з "усього", вона починається з "нуля". Сьогодні. Через бруд, кров, піт, мозолі, могили... Зрештою, останні чотири роки – це лише верхівка «айсберга», з яким ми зіткнулися. Насправді ми двадцять сьомий рік перебудовуємо на нормальний будинок «казарму», споруджену радянськими архітекторами-деміургами. Вони, незалежно від задуму, вміли будувати тільки казарми…  Хмара пилу від нашого «будівництва» осідала довгі роки, заступаючи нам зір, і аж тепер простір довкола потрохи розвиднюється.  Стало видно людей, які відстоюють, впроваджують нове, підтримують, формують, будують, ризикують, не мовчать, не падають духом і не дають іншим, групуються, тягнуть гуртом, вірять… Разом ми збудували власну державу. Тепер треба поліпшувати її якість.