Анекдоти

У суді слухають справу про розлучення.

Дружина:

— Я вимагаю, щоб нас розлучили: чоловік без мого відома продав усі каструлі, а гроші пропив.

Чоловік:

— Я теж прошу нас розлучити: зникнення каструль ця ідеальна господиня виявила тільки на сьомий день!

**

Чоловiка вкусив собака. Він відчув себе зле і звернувся до лікаря:

— Повинен вас засмутити: у вас сказ, — сказав лiкар.

Пацієнт узяв аркуш паперу і почав швидко щось писати.

— Навіщо ви пишете заповіт? Я спробую вас вилiкувати.

— Це не заповіт. Я складаю список тих, кого мені треба вкусити, перш ніж я помру.

**

Їдуть на мотоциклі без коляски троє. ДАІшник, побачивши це, обурено махає палицею, намагаючись зупинити. Один зi мотоциклістів розводить руками і кричить:

— Ми тебе що, на голову посадимо?

**

Приходить жінка на сповідь.

— Грішна я, батюшко, щоранку дивлюся на себе в дзеркало і думаю: «До чого ж я красива!»

— Це не гріх, а омана.

 

* * *

Обурений відвідувач кличе офіціанта:

— І це ви називаєте міцною кавою?

— Звичайно. І доказом є те, що вже після першого ковтка ви сильно збудженi.

 

* * *

 

Двоє приятелів під час подорожі через негоду змушені були переночувати в будинку багатої вдови.

Через 9 місяців один iз них отримує лист від адвоката вдови i телефонує другу:

— Пам’ятаєш, ми під час походу ночували у вдови?

— Пам’ятаю.

— Пам’ятаєш, як ти кілька разів ходив до неї в кімнату.

— Пам’ятаю ...

— Ти що, назвався моїм ім’ям?

— А в неї народилася дитина?

— Ні, але можеш мене привітати — вдова померла і заповіла мені все своє майно.

**

Директор підприємства запитує головного бухгалтера:

— У нас люди коли зарплату востаннє отримували?

— Два мiсяцi тому.

— А на рахунку гроші є?

— Ні.

— А люди на роботу ходять?

— Ходять.

— Давай тоді за вхід гроші брати.

 

* * *

 

Hа іспиті професор запитує недбайливого студента:

— Ви знаєте, що таке іспит?

— Іспит — це бесіда двох розумних людей, — відповідає студент.

— А якщо один iз них дурень? — цікавиться професор.

Студент спокійно каже:

— Тоді другий не отримає стипендії.

 

* * *

 

Директор натискає на кнопку і каже своїй секретарці:

— Чай, будь ласка!

Голос iз динаміка:

— Іване Івановичу, ви можете мене хоча б у вихідні залишити в спокої? Відійдіть від домофона!

**

— Чим відрізняється холостяк від одруженого?

— Холостяк сам робить хатню роботу, а одруженого дружина примушує.

 

* * *

 

Сара повертається з базару:

— Фiмо, мені такого наговорили, такого.

— Скільки разів я тобі казав: не ходи туди, де тебе всі знають.

 

* * *

 

Зустріч двох старих приятелів. Один каже:

— У тебе чудова дача, а яка машина! Тепер тобі, напевно, більше нічого не потрібно.

— Потрібно!

— Що?

— Алібі або протекція в прокуратурі.

 

* * *

 

Священик спостерігає за людиною, що грає в гольф. Гравець підходить і запитує:

— Святий отче, ви, напевно, вважаєте, що це гріх — грати в гольф у неділю?

— Сину мій, грати так, як граєш ти, — гріх у будь-який день тижня.


Повернутися
03.05.2018
Категорія: Розваги
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...