Анекдоти

У суді слухають справу про розлучення.

Дружина:

— Я вимагаю, щоб нас розлучили: чоловік без мого відома продав усі каструлі, а гроші пропив.

Чоловік:

— Я теж прошу нас розлучити: зникнення каструль ця ідеальна господиня виявила тільки на сьомий день!

**

Чоловiка вкусив собака. Він відчув себе зле і звернувся до лікаря:

— Повинен вас засмутити: у вас сказ, — сказав лiкар.

Пацієнт узяв аркуш паперу і почав швидко щось писати.

— Навіщо ви пишете заповіт? Я спробую вас вилiкувати.

— Це не заповіт. Я складаю список тих, кого мені треба вкусити, перш ніж я помру.

**

Їдуть на мотоциклі без коляски троє. ДАІшник, побачивши це, обурено махає палицею, намагаючись зупинити. Один зi мотоциклістів розводить руками і кричить:

— Ми тебе що, на голову посадимо?

**

Приходить жінка на сповідь.

— Грішна я, батюшко, щоранку дивлюся на себе в дзеркало і думаю: «До чого ж я красива!»

— Це не гріх, а омана.

 

* * *

Обурений відвідувач кличе офіціанта:

— І це ви називаєте міцною кавою?

— Звичайно. І доказом є те, що вже після першого ковтка ви сильно збудженi.

 

* * *

 

Двоє приятелів під час подорожі через негоду змушені були переночувати в будинку багатої вдови.

Через 9 місяців один iз них отримує лист від адвоката вдови i телефонує другу:

— Пам’ятаєш, ми під час походу ночували у вдови?

— Пам’ятаю.

— Пам’ятаєш, як ти кілька разів ходив до неї в кімнату.

— Пам’ятаю ...

— Ти що, назвався моїм ім’ям?

— А в неї народилася дитина?

— Ні, але можеш мене привітати — вдова померла і заповіла мені все своє майно.

**

Директор підприємства запитує головного бухгалтера:

— У нас люди коли зарплату востаннє отримували?

— Два мiсяцi тому.

— А на рахунку гроші є?

— Ні.

— А люди на роботу ходять?

— Ходять.

— Давай тоді за вхід гроші брати.

 

* * *

 

Hа іспиті професор запитує недбайливого студента:

— Ви знаєте, що таке іспит?

— Іспит — це бесіда двох розумних людей, — відповідає студент.

— А якщо один iз них дурень? — цікавиться професор.

Студент спокійно каже:

— Тоді другий не отримає стипендії.

 

* * *

 

Директор натискає на кнопку і каже своїй секретарці:

— Чай, будь ласка!

Голос iз динаміка:

— Іване Івановичу, ви можете мене хоча б у вихідні залишити в спокої? Відійдіть від домофона!

**

— Чим відрізняється холостяк від одруженого?

— Холостяк сам робить хатню роботу, а одруженого дружина примушує.

 

* * *

 

Сара повертається з базару:

— Фiмо, мені такого наговорили, такого.

— Скільки разів я тобі казав: не ходи туди, де тебе всі знають.

 

* * *

 

Зустріч двох старих приятелів. Один каже:

— У тебе чудова дача, а яка машина! Тепер тобі, напевно, більше нічого не потрібно.

— Потрібно!

— Що?

— Алібі або протекція в прокуратурі.

 

* * *

 

Священик спостерігає за людиною, що грає в гольф. Гравець підходить і запитує:

— Святий отче, ви, напевно, вважаєте, що це гріх — грати в гольф у неділю?

— Сину мій, грати так, як граєш ти, — гріх у будь-який день тижня.


Повернутися
03.05.2018
Категорія: Розваги
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Є певний тип захворювань, які називають автоімунними:  коли імунітет організму мобілізується не супроти сторонньої сполуки (вірусів, мікроорганізмів тощо), а проти здорових клітин чи тканин власного організму. Вам ніколи не здавалося, що чимала частина українців теж так само «хворіє», атакуючи всі здорові починання у власній країні? «Автоімунні» українці зневажливо зітхали «і до чого ви там домайданитеся» в той час, коли інші міняли країну, подекуди віддаючи за це життя. Вони «втомилися від війни», натомість запопадливо переходять на російську мову з туристами із Сиктивкара,  лають Бандеру і намагаються переконати нас у тому, що помирати від голоду в Голодоморі більш інтелігентно і благородно, ніж давати збройну відсіч гнобителям під час  Гайдамаччини чи в національно-визвольної боротьби ОУН та УПА...

«Автоімунні» українці гноблять починання  Уляни Супрун, уїдливо коментуючи, що, мовляв, «як мазали перекисом, так і мазатимемо, бо це вам не міфи розвінчувати...»  Проте ці міфи, на які не втомлюється відкривати нам очі пані Уляна,  коштують бюджету мільйони.

 Головний наш ворог – у нас самих. Ми самі себе з’їдаємо. Проте пропаганда і зовнішніх, і внутрішніх ворогів лише тоді дієва, коли ти боїшся правди, коли ти сам погоджуєшся на брехню. На щастя, все більшає «здорових клітин». Людей, котрі  не бояться назвати мародера мародером, запроданця запроданцем, ворога ворогом... Тих, хто і говорить, і чинить правду в очі. Хто робить все можливе, щоб врятувати країну від  усіх перелічених вище.