Тернопільське село і американський мільонер

Підгаєцька районна рада присвоїла місцевій гімназії ім’я Маркіяна Паславського – американця українського походження, який загинув у зоні АТО. Відповідне прохання надійшло від учнів та педагогів гімназії. Мати Марка Паславського– Орися Паславська (Гунчак) родом із с.Старе Місто Підгаєцького району. Батько Осип також воював за Україну, прищепивши синові любов до неї. Уродженець села Старе Місто Підгаєцького району Маркіян Паславський поліг 19 серпня 2014 року в бою під Іловайськом.

У 1992 році, пішовши у відставку, капітан американської військової служби Марк (Маркіян) Паславський переїхав в Україну. Він був активним учасником Помаранчевої революції, Євромайдану, дивом уцілів на вулиці Інститутській під час лютневих подій 2014 року. Набув громадянство України у 2014 році і пішов захищати Батьківщину у складі батальйону «Донбас». Приховавши свої американські військові звання, простим рядовим йшов у місця найбільшої небезпеки.

Маркіян Паславський – заможна, успішна людина, мільйонер, є прикладом для наслідування, достойним нащадком родини Гунчаків, які постійно переймалися та піклувалися долею України, рідної Підгаєччини.

Як кадровий військовий, 55-річний Марк з позивним “Франко” після кожного бою збирав брифінг – робив так, як навчили в американській армії. Бійці завжди уважно прислухалися до порад Марка. Він не просто розбирав бій до найдрібніших подробиць – він його аналізував. Чому в такій-то ситуації боєць загинув? Чому не вдалося з першого разу звільнити населений пункт? Він усе знав, аж до того, скільки треба брати з собою в бій ріжків автомата, щоб їх вистачило, і щоб було не важко пересуватися. “Я вважаю, що корінь всіх бід в Києві, – говорив Марк. – Багато, в тому числі і політики, вважають, що все буде продовжуватися, як в останні 20 років. Але будь-який солдат, який воює зараз зі мною на Донбасі, вам відповість: так не буде! Армія тут тільки ще будується. За моїми підрахунками, лише 25 відсотків хлопців, які воюють разом зі мною, мають бойовий досвід. Якщо мене запитають, чи можу я померти за Україну, відповім, що так, я хочу це зробити! “. Марк зробив, як сказав…

 
 

Повернутися
14.05.2015
Категорія: Новини
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...