Столичний школяр заробляє, готуючи десерти

4 роки займається кондитерським бізнесом столичний школяр 15-річний Євген Іванець. Солодощі продає через соціальну мережу “Instagram”. За місяць заробляє щонайменше 3 тис. грн.

“Кулінарією зацікавився у 9 років. Спостерігав, як готує мама, і почав їй допомагати. Готував м’ясні страви, піци, гарніри. За рік зробив перший десерт – апельсиновий бісквіт. Батьки спробували і зрозуміли, що маю хист до кулінарії. Згодом батько записав на вечірній курс кондитерів при Київській міжнародній кулінарній академії. Після їх закінчення з головою занурився у кулінарію. Зрозумів: настав час продавати солодощі”, – розповів Євген Іванець кореспонденту Gazeta.ua.

Євген Іванець готує солодощі після школи. Любить робити це під музику.

“Пробував різні методи реалізації. Одного разу ходив по кафе і ресторанах. Пропонував брати мої ласощі на реалізацію. Ніхто не зацікавився. Після цього створив власну сторінку в мережі “Інстаграм” і почав приймати замовлення”, – додав він.

Шоколадний тарт Євген продає за 400 грн, великий кекс – 200 грн. Тартелки коштують 45 грн, еклери – по 15.

“Щомісяця заробляю щонайменше 3 тисячі гривень. Маю в асортименті до півсотні рецептів. Люблю придумувати щось нове, тому їхня кількість постійно зростає”, – поділився хлопець.

“Готую солодощі майже щодня після школи. Зазвичай, роблю це під музику. Це додає настрою”, – додав школяр.

Євген Іванець навчається у 9 класі. Влітку планує вступати до столичного коледжу харчових технологій. Мріє відкрити власну кулінарну школу та випустити книгу десертів.

https://amazing-ukraine.com


Повернутися
03.05.2018
Категорія: Новини
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Щодня, усвідомлюємо ми це чи ні, наше життя складається з безлічі виборів: від простих і примітивних до тих, що їх пафосно прийнято називати доленосними. Кожен день, кожну хвилину і секунду ми йдемо мінним полем. Ми ще не знаємо, де і коли «рване» наш вибір, проте хочемо того чи ні, ми все одно щось вибираємо і пожинаємо його наслідки.

 Хтось із українських класиків свого часу казав, що вибір мови значно важливіший від вибору вишиванки. Бо вишиванку ви просто купите і будете цим пишатися – тим більше, чим більше за неї заплатите. Натомість мову не купити – навіть платними прискореними курсами. На неї треба зважитися – й почати в ній жити. Я б екстраполював це висловлювання не лише на мову, а й загалом на країну, яку ми всі обрали для себе за Батьківщину. Так, знаю, Василь Симоненко свого часу писав про те, що «Можна все на світі вибирати, сину… Вибрати не можна тільки Батьківщину». Проте ризикну з ним не погодитися: Батьківщина – це якраз те, що ти свідомо обираєш собі сам, інколи радше «всупереч», ніж «завдяки». Багато років тому я свідомо зробив свій вибір на користь України.  Мені дивно слухати скиглення тих, хто постійно говорить про втечу з «корабля, що тоне» під назвою «Україна». Я в цей час латаю у ньому пробоїни… В Україні ти можеш  міняти країну, беручи участь у чому завгодно: від аграрного сектору і до сфери високих технологій. Так, український вибір – важкий вибір. Але як казав Шарль де Голль, «завжди вибирайте найважчий шлях - на ньому ви не зустрінете конкурентів»…