М’ясний ажіотаж: чи справді в Україні заборонять продаж «домашнього м’яса»

За «домашнім» м’ясом тягнеться шлейф розкиданих околицями органічних рештків худоби, загрожуючи неконтрольованим зараженням прилеглих територій. (Фото з сайта aif.md.)

У квітні в Україні набирають чинності нові правила забою тварин, які вплинуть на можливість реалізації готової продукції.

 Вимогу про посилення правил забою передбачає Закон «Про основні принципи та вимоги до безпечності та якості харчових продуктів».

 Зокрема, з 4 квітня 2018 року зменшується кількість забитих тварин не на бойні, а подвірно, до трьох голів свійських парнокопитних або інших копитних тварин на тиждень.

 А от із 1 січня 2025 року продукти, отримані в результаті забою не на бойні, що має експлуатаційний дозвіл, справді зможуть використовуватися тільки для власного споживання або реалізації на агропромисловому ринку кінцевому споживачу в межах 50 кілометрів від місця забою або в області, де він здійснений.

 «Раніше на продаж можна було забивати три голови в день, а тепер три голови в тиждень. Це 150 голів на рік. Якщо забиваєш більше, то йдеться вже про бізнес, який повинен працювати за правилами держави. Від жителів сільської місцевості сьогодні надходить велика кількість скарг на неконтрольований забій худоби. Адже йдеться не просто про її вирощування й продаж м’яса, а й про те, куди після забою такі приватні особи дівають нутрощі забитих тварин», — коментує логіку закону голова Держпродспоживслужби Володимир Лапа.

 За інформацією Держпродспоживслужби, сьогодні в Україні функціонує майже 400 офіційних боєнь. Географія розташування різна.

 У деяких випадках максимальний радіус покриття — 20 кілометрів, що прийнятно для приватних господарів. У окремих випадках — 100 кілометрів.

 Зрозуміло, що ніхто на таку відстань своє порося для забою не повезе. Але пропозиція залежить від попиту, і якщо худобу на бойню ніхто не возить, то дооснащувати та брати експлуатаційний дозвіл її господарям не вигідно.

 Повної заборони подвірного забою поки що немає. За словами Володимира Лапи, поки що це тільки законодавча пропозиція: «З’явилося багато публікацій, що забороняється продаж домашнього м’яса. Це неправда. Можна привезти на бойню, забити, а потім реалізувати на ринку. Заборони на реалізацію немає. Просто забій повинен проводитися відповідно до вимог, які існують у всіх цивілізованих країнах».

 За підрахунками Держпродспоживслужби, в середньому 70-80 відсот­ків продукції, яка продається на ринках, це перекупники, котрі їздять по селах і збирають тварин.

 «Немає великої проблеми потім заїхати і забити на бійні. Якщо забиваєш собі, родині — будь ласка, ніхто претензій не має. Але коли говоримо про елементи бізнесу, то все повинно бути легалізовано. Нецивілізований забій — це ще й серйозна загроза для епізоотичної ситуації», — пояснив Володимир Лапа.

http://umoloda.kiev.ua


Повернутися
03.05.2018
Категорія: Новини
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...