У Бережанах діти створили мультик про Бандеру

У місті Бережани Тернопільської області учасники гуртка дитячої анімації "Равлик" своїми силами, за допомогою підручних засобів створили першу в світі анімаційну казку про Степана Бандеру.

Як виявилося, за неповних два роки школярі, не маючи професійних інструментів, встигли намалювати 13 мультфільмів, які запросто можуть стати "помічником" на уроках, а також пояснювати походження речей і явищ на уроках фізики, хімії, біології географії і навіть інформатики.

"Все починалося з того, що у нас була пара дощок, два шари скла і фотоапарат – маленький, цифровий, розміром з "мильницю". На початку ми просто малювали картинки й оживляли їх під музику, як наприклад, "Казка про ріпку". Але коли ми "набили руку", то вирішили перейти до справ серйозніших. Згодом, в кінці минулого року ми розпочали STEM-проект "Мультфільми в допомогу навчанню", де діти розкривають у своїх фільмах теми з шкільних предметів для кращого сприйняття навчального процесу. Так у нас вийшло пізнавальних 13 творінь. А на початку року вирішили намалювати казку про Бандеру, саме після дня його народження, і надихнула дітей на це поїздка на 100-річчя бою під Крутами. Малювали майже місяць, і результат перевершив всі очікування", – розповіла  Мар'яна Івасіків, керівник гуртка дитячої анімації при позашкільному комунальному навчальному закладі "Центр дитячої та юнацької творчості" Бережанської міськради.

За словами керівника,  дітей у гуртку близько 12, працюють зі звичайним папером, олівцями, акварельними фарбами. Але хлопці і дівчата просто щасливі займатися цією справою і навіть приводять туди своїх друзів.

"Днями один з учнів привів 9-класника, який не вміє малювати, але він допомагав розфарбовувати заготовки", – додає Мар'яна Ігорівна.

У планах юних учасників гуртка- намалювати для малюків анімацію про правила безпеки на дорозі і в звичайному житті.

https://www.tenews.org.ua


Повернутися
03.05.2018
Категорія: Історія
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Щодня, усвідомлюємо ми це чи ні, наше життя складається з безлічі виборів: від простих і примітивних до тих, що їх пафосно прийнято називати доленосними. Кожен день, кожну хвилину і секунду ми йдемо мінним полем. Ми ще не знаємо, де і коли «рване» наш вибір, проте хочемо того чи ні, ми все одно щось вибираємо і пожинаємо його наслідки.

 Хтось із українських класиків свого часу казав, що вибір мови значно важливіший від вибору вишиванки. Бо вишиванку ви просто купите і будете цим пишатися – тим більше, чим більше за неї заплатите. Натомість мову не купити – навіть платними прискореними курсами. На неї треба зважитися – й почати в ній жити. Я б екстраполював це висловлювання не лише на мову, а й загалом на країну, яку ми всі обрали для себе за Батьківщину. Так, знаю, Василь Симоненко свого часу писав про те, що «Можна все на світі вибирати, сину… Вибрати не можна тільки Батьківщину». Проте ризикну з ним не погодитися: Батьківщина – це якраз те, що ти свідомо обираєш собі сам, інколи радше «всупереч», ніж «завдяки». Багато років тому я свідомо зробив свій вибір на користь України.  Мені дивно слухати скиглення тих, хто постійно говорить про втечу з «корабля, що тоне» під назвою «Україна». Я в цей час латаю у ньому пробоїни… В Україні ти можеш  міняти країну, беручи участь у чому завгодно: від аграрного сектору і до сфери високих технологій. Так, український вибір – важкий вибір. Але як казав Шарль де Голль, «завжди вибирайте найважчий шлях - на ньому ви не зустрінете конкурентів»…