У Бережанах діти створили мультик про Бандеру

У місті Бережани Тернопільської області учасники гуртка дитячої анімації "Равлик" своїми силами, за допомогою підручних засобів створили першу в світі анімаційну казку про Степана Бандеру.

Як виявилося, за неповних два роки школярі, не маючи професійних інструментів, встигли намалювати 13 мультфільмів, які запросто можуть стати "помічником" на уроках, а також пояснювати походження речей і явищ на уроках фізики, хімії, біології географії і навіть інформатики.

"Все починалося з того, що у нас була пара дощок, два шари скла і фотоапарат – маленький, цифровий, розміром з "мильницю". На початку ми просто малювали картинки й оживляли їх під музику, як наприклад, "Казка про ріпку". Але коли ми "набили руку", то вирішили перейти до справ серйозніших. Згодом, в кінці минулого року ми розпочали STEM-проект "Мультфільми в допомогу навчанню", де діти розкривають у своїх фільмах теми з шкільних предметів для кращого сприйняття навчального процесу. Так у нас вийшло пізнавальних 13 творінь. А на початку року вирішили намалювати казку про Бандеру, саме після дня його народження, і надихнула дітей на це поїздка на 100-річчя бою під Крутами. Малювали майже місяць, і результат перевершив всі очікування", – розповіла  Мар'яна Івасіків, керівник гуртка дитячої анімації при позашкільному комунальному навчальному закладі "Центр дитячої та юнацької творчості" Бережанської міськради.

За словами керівника,  дітей у гуртку близько 12, працюють зі звичайним папером, олівцями, акварельними фарбами. Але хлопці і дівчата просто щасливі займатися цією справою і навіть приводять туди своїх друзів.

"Днями один з учнів привів 9-класника, який не вміє малювати, але він допомагав розфарбовувати заготовки", – додає Мар'яна Ігорівна.

У планах юних учасників гуртка- намалювати для малюків анімацію про правила безпеки на дорозі і в звичайному житті.

https://www.tenews.org.ua


Повернутися
03.05.2018
Категорія: Історія
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...