ЗВЕРНЕННЯ АНДРІЯ ЗАКРЕВСЬКОГО

Цими днями ми з вами вітатимемо одні одних словами «Христос Воскрес!-Воістину Воскрес!».

Якщо на мить зупинитися у круговерті щоденного життя і задуматися над цими словами – усе, що ми знаємо і що відбувається всередині та довкола нас, набуде іншого вигляду. Там, де було сум’яття – настане мир, а де були брехня і кривда – запанує правда і справедливість. Там, де була смерть, здавалося б, кінець усього, – буде життя…

Скільки ми вже пережили неможливого, котре стало можливим для тих, хто твердо тримався віри. Великдень – це осердя нашої віри, підґрунтя нашої надії та зростання нашої любові.  

 Великдень завжди об’єднує всіх українців світу в єдину велику родину. Ми святимо паски, збираємося сім’ями, молимося за тих, хто зустрічає Великдень у окопах і бліндажах. Хай  їхні ангели-охоронці будуть з ними.   Подякуємо Господові і попросимо у Нього сили, віри і стійкості для кожного з нас. 

Вірю, що Бог завжди з тими, хто захищає Добро, хто захищає рідну землю. Тому знаю – Україна обов’язково переможе. З Божою допомогою!

Христос Воскрес! Воістину Воскрес!


Повернутися
08.04.2018
Категорія: Колонка Андрія Закревського
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Сучасне життя —  лернейська гідра, яка щодня нарощує нові голови замість тих, що ми вчора з такими зусиллями зрубали. Порівняння «час – це гроші» в двадцять першому столітті остаточно втратило свою актуальність. Гроші більше не мають значення, а от час має. Його не заробиш, не вкладеш, не примножиш, не подаруєш, не накопичиш, не візьмеш в кредит і навіть не вкрадеш. Він знецінює наші ресурси, забирає шанси і постійно вкорочує нам віку, даючи поблажку хіба що до вину та пірамідам.

 Ми часто забуваємо, що час — єдина річ, якою ми не можемо керувати і тратимо купу часу на читання  трактатів  про тайм-менеджмент. Говорячи, що ми маємо час, ми плутаємо підмет та додаток…

Французький поет П’єр Буаст стверджував, що час часто вбиває тих, хто намагається вбити його. Тим часом українські неокласики впевнені, що за ставленням до нього (хоча, зрештою, не лише до нього) існує тільки два типи людей: перші сидять на березі річки і чекають, доки течією пропливе труп ворога, і другі – це ті, хто цих ворогів пускає за водою…  Хоча є ще й треті. Вони, власне, і є вороги.