ЗВЕРНЕННЯ АНДРІЯ ЗАКРЕВСЬКОГО

Цими днями ми з вами вітатимемо одні одних словами «Христос Воскрес!-Воістину Воскрес!».

Якщо на мить зупинитися у круговерті щоденного життя і задуматися над цими словами – усе, що ми знаємо і що відбувається всередині та довкола нас, набуде іншого вигляду. Там, де було сум’яття – настане мир, а де були брехня і кривда – запанує правда і справедливість. Там, де була смерть, здавалося б, кінець усього, – буде життя…

Скільки ми вже пережили неможливого, котре стало можливим для тих, хто твердо тримався віри. Великдень – це осердя нашої віри, підґрунтя нашої надії та зростання нашої любові.  

 Великдень завжди об’єднує всіх українців світу в єдину велику родину. Ми святимо паски, збираємося сім’ями, молимося за тих, хто зустрічає Великдень у окопах і бліндажах. Хай  їхні ангели-охоронці будуть з ними.   Подякуємо Господові і попросимо у Нього сили, віри і стійкості для кожного з нас. 

Вірю, що Бог завжди з тими, хто захищає Добро, хто захищає рідну землю. Тому знаю – Україна обов’язково переможе. З Божою допомогою!

Христос Воскрес! Воістину Воскрес!


Повернутися
08.04.2018
Категорія: Колонка Андрія Закревського
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...